Усенко Ігор Борисович

провідний науковий співробітник Відділу історії держави і права України, кандидат юридичних наук, професор, заслужений юрист України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки

нар. 4 квітня 1957 р.

+380 44 278 48 97

УСЕНКО Ігор Борисович — історик права, держави, юридичної науки та освіти, провідний науковий співробітник Відділу історії держави і права України, кандидат юридичних наук (1986), професор (2007), заслужений юрист України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, лауреат Премії імені Василенка Миколи Прокоповича (1992), лауреат Премії імені Ярослава Мудрого НАПрН України (2005).

Закінчив із золотою медаллю СШ № 117 ім. Лесі Українки м. Києва (1974), з відзнакою юридичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка) (1982), аспірантуру Інституту держави і права АН УРСР (1985). Працював на посадах техніка-електрика та радіомеханіка в Київському вищому військовому авіаційному інженерному училищі (1974–1975); служба в Збройних силах СРСР (1975–1977).

В Інституті держави і права АН УРСР (нині Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України) від 1985: молодший науковий співробітник, науковий співробітник (від 1987), старший науковий співробітник (від 1990), завідувач відділу історико-політологічних досліджень держави і права України (від 1997), завідувач відділу історико-правових досліджень (від 2003), провідний науковий співробітник відділу історії держави і права України (від 2025).

Одночасно за сумісництвом: професор Національної академії СБ України (1992–2017), завідувач кафедри Київського університету права (1997–2009), учитель правознавства Київської гімназії № 117 (1991–2004), професор Донецького інституту внутрішніх справ (2001–2004), керівник секції правознавства КПНЗ «Київська Мала академія наук учнівської молоді» (2011–2013), редактор-консультант видавництва «Наукова думка» (2007–2009).

Наукові дослідження: історія держави і права України, історія української юридичної науки, юридична біографістика, проблеми законодавчої техніки та української юридичної термінології, правовий режим застосування мов в Україні, правові проблеми архівної справи, доступу до інформації і діяльності спецслужб, науково-методичне забезпечення правової освіти школярів.

Захистив кандидатську дисертацію («Исторический опыт кодификации советского законодательства в 20-е годы (на материалах Украинской ССР)») (1986).

Основні праці. Автор понад 1000 наукових і навчально-методичних праць, серед яких понад 30 індивідуальних та колективних монографій, підручників, навчальних посібників, археографічних видань тощо. Зокрема, індивідуальні: «Первая кодификация законодательства Украинской ССР» (К., 1989), «Україна в роки непу: доля курсу на революційну законність» (Х., 1995), «Більшовицький уряд України. 1917–1924» (1995, у співавт.), «Юридична біографістика: проблеми становлення нового напряму наукових досліджень» (К., 2002), «Історія держави і права України: навч. посіб. для слухачів заочного відділення» (2014, у співавт.); колективні: «Микола Прокопович Василенко» (К., 1991); «Юридична наука і освіта в Україні» (К., 1992); «Правовий статус Академії наук України (історія та сучасність)» (К., 1993), «Академічна юридична думка» (К., 1998), «Права людини. Методичні рекомендації для вчителів загальноосвітніх шкіл, гімназій та ліцеїв» (К., 1996), «Основи правознавства» (К., 1997), «Академічна юридична думка» (К., 1998), «Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. 1949–1999» (К., 1999), «Правова ідеологія і право України на етапі становлення тоталітарного режиму. 1929–1941» (К., 2001), «Правовий звичай як джерело українського права IX–XIX ст.» (К., 2006), «Василенко Микола Прокопович. Вибрані твори у трьох томах» (2006–2008), «Флагман української юридичної науки / До 60-річчя Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. 1949–2009» (К., 2009), «Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку» (К, 2014), «Академік Борис Мусійович Бабій: До 100-річчя від дня народження» (К., 2016), «Національна академія наук України: правові засади організації і діяльності до 100 річчя утворення НАН України», «Правова еліта України» (обидві — К. , 2018). 

Позаштатний науковий консультант Комітету ВР України з питань національної безпеки і оборони (1991–2014). Член низки комісій, науково-консультативних, науково-методичних та експертних рад при державних органах і установах, зокрема Української комісії з питань правничої термінології при Президентові України (1995–2000), науково-консультативної ради Комісії з питань відтворення видатних пам’яток історії та культури при Президентові України (1999–2001), наглядової ради Києво-Печерського національного історико-культурного заповідника (1997–2003), Комісії з питань дотримання Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» при МЮ України (2015–2023), Експертної комісії з громадянської освіти та правознавства МОН України (від 2022) тощо.

Член редакційних колегій фахових видань Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України «Правова держава», «Держава і право», «Часопис Київського університету права», «Альманах права»; заступник голови редколегії фахового видання «Історико-правовий часопис» (Луцьк), голова редколегії наукових збірників Міжнародної асоціації істориків права.

Працював у складі робочих груп з мовно-термінологічного редагування Конституції України та з розроблення проєктів Основ законодавства України про охорону здоров’я, Законів України «Про Службу безпеки України», «Про державну таємницю», «Про Національний архівний фонд і архівні установи» та ін. (більше 20-ти законопроєктів), здійснював науково-правову експертизу ще близько 70-ти законопроєктів. Учасник багатьох енциклопедичних проєктів: «Мала енциклопедія етнодержавознавства» (К., 1996), «Українське державотворення: невитребуваний потенціал» (К., 1997), «Юридична енциклопедія» (1998–2004), «Антологія української юридичної думки» (2002–2005), «Енциклопедія історії України» (2003–2013), «Енциклопедія сучасної України» (від 2001), Велика українська юридична енциклопедія (від 2016), Велика українська енциклопедія (від 2018) та ін. Підготував 21 кандидата юридичних наук, з яких О. Ф. Мельничук, В. Т. Окіпнюк і Л. В. Міхневич згодом стали докторами наук.

Нагороди: орден «За заслуги» III ступеня (2017), Почесна грамота Верховної Ради України (2004), Почесна грамота Кабінету Міністрів України (2019), Відзнака НАН України «За підготовку наукової зміни» (2022), Знак МОН України «Василь Сухомлинський» (2005). Відзначений званням «Почесний магістр права Центру правничих студій Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка і Української правничої фундації» (1996).