Відділ міжнародного права та права Європейського Союзу

 

З моменту заснування в 1949 року Сектору держави і права АН України одним з основних наукових напрямків його роботи стала проблематика міжнародного права, що було обумовлено новим міжнародно-правовим становищем України після закінчення Другої світової війни. В цей період дослідження в даній сфері здійснювалися такими видатними постатями української науки міжнародного права, як В.М. Корецький, М.К. Михайловський, Н. М. Ульянова. В подальшому, науковою розробкою різних питань загального міжнародного права, його окремих галузей, а також порівняльного правознавства займалися такі відомі вітчизняні юристи-міжнародники, як Г. Ю. Бувайлик, В. І. Сапожников, В. Н. Денисов, О. Ф. Висоцький, В. І. Євінтов, В. І. Акуленко та ін.

Якісно новий етап в діяльності Відділу розпочався з прийняттям у 1990 року Декларації про державний суверенітет України та у 1991 році — Акта проголошення незалежності України, що було пов’язано з розпадом СРСР та набуттям колишніми союзними республіками в міжнародному співтоваристві статусу незалежних, суверенних держав. З цього часу діяльність відділу позначена пошуком Україною свого місця і ролі як на рівні універсальної міжнародної системи, що складається з Організації Об’єднаних Націй та її спеціалізованих установ широкого спектра — від культурно-освітніх (ЮНЕСКО) та до установ економічного призначення (ГАТТ/СОТ), так і на рівні регіонального співробітництва європейських держав в рамках ОБСЄ, Ради Європи Європейського Союзу, НАТО та інших міжнародних міжурядових організацій регіону. В цьому плані важливим чинником стає належна розробка міжнародно-правової позиції України з найважливіших проблем її розвитку як засобу практичної реалізації національних інтересів д-ви, в яких має виражатися воля переважної більшості українського народу. Це шлях, який робить зовнішню політику реалістичною та передбачуваною, даючи можливість уникнути підходів, які або політико-психологічно менш вартісні або перебільшені самооцінкою своїх можливостей щодо впливу на міжнародні відносини. Прийняття у 1996 році Конституції України створило політико-правові та ідеологічні засади для функціонування України як правової, соціальної держави, хоча цей процес до цих пір супроводжується чималими ускладненнями та суперечностями. У Конституції України також було закріплено незворотність стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства в Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору. Російська агресія проти України, призвівши до окупації значних її територій та руйнування економіки країни, її інфраструктури, знищення численних населених пунктів та розташованих там промислових об’єктів, поставило перед Україною, Європейських Союзом та міжнародним співтовариством в цілому складне завдання використання міжнародно-правових механізмів для протидії цій агресії, захисту цивільного населення, практичної реалізації правил та звичаїв війни, повоєнного відновлення України та притягнення до міжнародно-правової відповідальності держави-агресора, її посадових осіб.

Отже, найголовніше завдання української науки міжнародного права полягає у дослідженні проблем, пов’язаних із конкретною діяльністю України в процесі здійснення нею свого державного суверенітету в площині насичення його міжнародно-правовим змістом.