Собчук Антон Юрійович

• Статус: Ступінь присуджено
• Спеціальність: 081 – «Право»
• Назва дисертаційної роботи: «Кримінальна відповідальність за порушення права на захист в Україні»
• Науковий консультант: Перелигіна Раїса Володимирівна, кандидат юридичних наук, доцент
• Дата та час захисту: 10 квітня 2026, 11:00
• Місце захисту: Інститут держави і права імені В. М. Корецького Національної академії наук України (01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4), захист відбудеться онлайн.

Анотація:

Собчук А. Ю. Кримінальна відповідальність за порушення права на захист в Україні. — Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право» (08 — Право). Київський університет права Національної академії наук України; Інститут держави і права імені В. М. Корецького Національної академії наук України, Київ, 2026.
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення проблеми нормативно-правового забезпечення кримінальної відповідальності за порушення права на захист, а також висунуто пропозиції щодо вдосконалення положень розділу XVIII Кримінального кодексу України «Кримінальні правопорушення проти правосуддя» та інших нормативно-правових актів, які містять положення про дисциплінарну відповідальність дізнавача, слідчого, прокурора, судді.
На основі національного законодавства та наукових праць українських та зарубіжних вчених, рішень, ухвалених Європейським Судом з прав людини, судами України першої, апеляційної та касаційної інстанції, Верховним Судом України, аналітичних та статистичних матеріалів Ради Європи та Європейського Суду з прав людини, Державної судової адміністрації України та Офісу Генерального прокурора, а також кримінальних законодавств 14 зарубіжних країн здійснено комплексне дослідження кримінальної відповідальності за порушення права на захист.
Розділ 1 присвячений загальнотеоретичним засадам дослідження порушення права на захист. У ньому висвітлено стан наукової розробки кримінальної відповідальності за порушення права на захист, право на захист у національному праві та у актах, які є міжнародними стандартами права на справедливий суд, у практиці національних судів та міжнародних судових установ, юрисдикція яких визнана Україною, а також співвідношення кримінального процесуального та кримінально-правового розуміння порушення права на захист.
Право на захист у національному праві та міжнародних правових стандартах визначено як дворівневе правове явище. Перший, загальний або концептуальний, рівень права на захист ґрунтується на правових нормах про діяльність держави як правової держави, у якій людина визнається найвищою соціальною цінністю (статті 1, 3 Конституції України), а одним із завдань кримінального провадження є охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження (ч. 1 ст. 2 Кримінального процесуального кодексу України). Другий, спеціальний або процесуальний рівень охоплює нормативно-правову регламентацію прав, які передбачені кримінальним процесуальним законом для безпосереднього обстоювання визначеної процесуальної позиції особи.
Розмежовано кримінально-правове та кримінально-процесуальне розуміння порушення права на захист. Кримінально процесуальне розуміння порушення права на захист, зміст якого встановлюється на підставі положень як нормативно-правового акту — Кримінального процесуального кодексу України, так і рішень національних судів та Європейського суду з прав людини як міжнародної судової установи, є ширшим за кримінально-правове розуміння порушення права на захист, ознаки якого визначені у ст. 374 Кримінального кодексу України.
Аргументовано, що порушення права на захист за своєю правовою природою є кримінальним процесуальним правопорушенням.
Розділ 2 містить положення про соціальну обумовленість та зарубіжний досвід кримінальної відповідальності за порушення права на захист.
Кримінальна відповідальність за порушення права на захист є нетиповою для кримінальних законів зарубіжних держав. При цьому у законодавствах зарубіжних держав можна виділити декілька моделей юридичної відповідальності за порушення права на захист: 1) кримінальна відповідальність за статтею про службові злочини (КК Грузії, КК Бельгії, КК Казахстану); 2) кримінальна відповідальність за статтями, що охороняють подібні відносини, проте прямо не вказують на порушення права на захист (КК Болгарії, КК Іспанії, КК Ізраїлю); 3) закріплення інших видів юридичної відповідальності, зокрема, конституційної, кримінальної процесуальної, дисциплінарної (КК Польща). Встановлення кримінальної відповідальності за порушення права на захист не є усталеною у світовій практиці, свідчить про дискусійність доцільності її закріплення у КК України та про можливість регламентації правових наслідків порушення права на захист, вчиненого без обтяжуючих обставин, за іншою моделлю, зокрема, шляхом посилення дисциплінарної відповідальності дізнавача, слідчого, прокурора, судді, та розмежування діянь, які становлять порушення права на захист, як кримінальне правопорушення та як кримінальне процесуальне діяння, яке має вести за собою кримінальну процесуальну та/або дисциплінарну відповідальність.
Запропоновано виключити зі ст. 374 КК України частину першу, передбачені якою діяння фактично становлять порушення кримінального процесуального закону, посиливши дисциплінарну відповідальність дізнавача, слідчого, прокурора, судді за порушення права на захист шляхом внесення відповідних змін до Законів України «Про судоустрій і статус суддів», «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» та Закону України «Про прокуратуру».
У розділі 3 висвітлена характеристика об’єктивних та суб’єктивних ознак порушення права на захист.
Родовим об’єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 374 КК України, є правосуддя як правове благо, що полягає в забезпеченні діяльності судової влади щодо досягнення завдань правосуддя: швидкого, повного та неупередженого розслідування і справедливого судового розгляду кримінальних проваджень та проваджень у справах про адміністративні правопорушення, вирішення цивільних, господарських, адміністративних спорів, встановлення юридичних фактів та виконання судових рішень, постановлених за результатами судового розгляду. Безпосереднім об’єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 374 КК України, є право на
захист — правове благо, спрямоване на забезпечення повноти досудового розслідування і справедливого судового розгляду кримінальних проваджень, що полягають всебічному та об’єктивному досудовому розслідуванні та судовому розгляді, які здійснюються неупередженими, визначеними законом суб’єктами в межах належної правової процедури.
«Право на захист» є ширшим за змістом поняттям, ніж поняття «право на правову допомогу», а оскільки видовий об’єкт кримінальних правопорушень — забезпечення права на правову допомогу — не може бути вужчим за безпосередній об’єкт одного з кримінальних правопорушень, охоплених спільним видовим об’єктом, виділення видового об’єкта кримінального правопорушення, передбаченого ст. 374 КК України, як спільного з кримінальними правопорушеннями, передбаченими статтями 397, 398-400 КК України, не видається можливим. Встановлено, що якщо зі змісту норм, закріплених у статтях 397-400 КК України, вбачається можливість їх об’єднання за критерієм видового об’єкта — такого правового блага як право на правову допомогу, тоді порушення права на захист (ст. 374 КК України) виходить за межі цього виду.
Уточнено наукове знання про недоцільність охоплення поняттям «порушення права на захист» у кримінально-правовому розумінні порушення права на захист у провадженнях про адміністративні правопорушення з огляду на відсутність показників для настання кримінальної відповідальності за такі небезпечні прояви, які хоча й вчиняються у межах «кримінального обвинувачення» відповідно до практики ЄСПЛ, однак не досягають того ступеня суспільної небезпеки, необхідного для застосування саме кримінально-правового реагування на вчинене.
Запропоновано передбачити у ст. 374 КК України кримінальну відповідальність за невиконання обов’язку забезпечити участь захисника перешкоджання залученню захисника у кримінальному провадженні та, а не за несвоєчасне надання захисника, чи за недопущення захисника, а також
вилучити з об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 374 КК України, «іншого грубого порушення права на захист»
Суб’єкт порушення права на захист спеціальний — дізнавач, слідчий, прокурор, суддя. Ознаками, які характеризують суб’єкт порушення права на захист, є вік та осудність, які, з огляду на встановлені законодавством вимоги та кваліфікаційні характеристики, є передумовою правомірності зайняття особою посади дізнавача, слідчого, прокурора, судді, а також особливості правосуб’єктності спеціального суб’єкта кримінального правопорушення, передбаченого ст. 374 КК України, становлять посада та характер повноважень за посадою, а не наявність повноважень стосовно здійснення досудового розслідування та судового конкретного кримінального провадження.
Суб’єктивна сторона порушення права на захист характеризується виною у формі прямого умислу (ч. 1 ст. 374 КК України) та прямого умислу або змішаної форми вини — прямий умисел щодо діяння та необережність стосовно наслідків. Мета та мотив порушення права на захист не мають значення для кваліфікації кримінального правопорушення за ст. 374 КК України.
У розділі 4 розглянуто кримінально-правові санкції та покарання за порушення права на захист. Обґрунтовано, що у санкції норми про порушення права на захист мають бути встановлені різні за суворістю види покарання, зокрема і позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, і обмеження волі, і позбавлення волі, що дозволить індивідуалізувати призначення покарання. Доведено, що додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при вчиненні порушення права на захист має призначатись обов’язково у тих випадках, коли таке покарання не призначається як основне. На підставі викладеного сформульовано пропозиції для внесення змін до ст. 374 Кримінального кодексу України та до Законів України «Про судоустрій і статус суддів», «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» та Закону України
«Про прокуратуру» з метою посилення дисциплінарної відповідальності дізнавача, слідчого, прокурора, судді за порушення права на захист.

Додатки:

Дисертація Висновок Повідомлення про утворення разової СВР Рецензія Горбачова Д. М. Рецензія Нерсесяна А. С. Відгук опонента Газдайки-Василишин І. Б. Відгук опонента Рябчинської О. П. Рішення Ради про присудження ступеня доктора філософії

Трансляція: