Куян Михайло Володимирович

• Статус: Захист планується
• Спеціальність: 293 Міжнародне право
• Назва дисертаційної роботи: «Інститут правонаступництва в праві Європейського Союзу»
• Науковий консультант: Скрипнюк О. В.
• Дата та час захисту:
• Місце захисту: Інститут держави і права імені В. М. Корецького Національної академії наук України (01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4)

Анотація:

Дисертація є комплексним науковим дослідженням, у якому на підставі вивчення вітчизняних і зарубіжних наукових праць, міжнародно-правових актів, актів права Європейського Союзу, національного законодавства України, законодавства окремих зарубіжних країн, судової та іншої правозастосовної практики Європейського Союзу здійснено аналіз інституту правонаступництва під кутом зору його особливостей в праві Європейського Союзу. Такий аналіз ґрунтується на методологічному інструментарію, що включає загальнонаукові й спеціальні юридичні методи наукового пізнання, методологічні принципи комплексності, наукової обґрунтованості, а також методологічні підходи (сутнісно-субстанційний, синергетичний, системний, функціональний компаративістський).

У Розділі 1 дисертації подаються теоретико-методологічні засади дослідження правонаступництва у міжнародному праві і праві Європейського Союзу, досліджено правову природу Європейського Союзу і його правової системи як визначальні фактори інституту правонаступництва в ЄС та джерела правового регулювання правонаступництва в праві Європейського Союзу.

Акцентовано, що інтенсифікація сучасних міжнародних відносин, що виявляється в різноманітних інтеграційних і дезінтеграційних процесах та фрагментація як тенденція розвитку міжнародного права спонукає до переосмислення феномену правонаступництва як такого, що виконує функції забезпечення сталості та послідовності розвитку міжнародних відносин та сприяє забезпеченню міжнародного правового порядку.

Відзначено, що у вітчизняній та зарубіжній науці міжнародного права основні блоки дискусійних питань правонаступництва стосуються змісту самої дефініції правонаступництва, у тому числі, щодо випадків та обʼєктів правонаступництва, субʼєктів правонаступництва, ступеню правонаступництва (повне, обмежене, часткове), використання цивілістичних підходів при тлумаченні правонаступництва держав, проблем кодифікації нових сфер правонаступництва. 

Акцентовано на проблемах правонаступництва ММУО, зокрема щодо кваліфікації поєднання фактичних і юридичних складових такого правонаступництва, визначення його обʼєктів з урахуванням функціональної природи ММУО. Аргументовано, що використання в міжнародно-правовій доктрині терміна “правонаступництво у міжнародному праві” більшою мірою відповідає змісту правонаступництва, як такого, що може бути реалізоване як правонаступництво держав та правонаступництво міжнародних міжурядових організацій. Розглянуто дискусійні аспекти концепції обмеженого правонаступництва в міжнародному праві та зазначено про прийнятність її використання для розуміння євроінтеграційного правонаступництва.

Відзначено, що процес розвитку і трансформації європейських інтеграційних організацій (Європейських Співтовариств і Європейського Союзу) на основі їх установчих договорів, характеризується перманентністю правовідносин, повʼязаних з переходом прав та обовʼязків, від одного субʼєкта до іншого, що дозволяє in abstracto вести мову про правонаступництво. 

Підкреслено, що зміни у європейських інтеграційних організаціях (Європейське співтовариство замінило Європейське економічне співтовариство; у звʼязку із закінченням у 2002 році строку Договору про ЄСВС функції, активи і міжнародні зобовʼязання ЄСВС перейшли до Європейського Співтовариства) засвідчили розвиток відносин правонаступництва, що остаточно було утверджено у ст. 1 Договору про Європейський Союз як правонаступництво Європейського Союзу стосовно Європейського Співтовариства.

Аргументується, що правова природа ЄС як sui generis міжнародної організації та його правовий статус є ключовими для розуміння особливостей правонаступництва в ЄС. Специфіку правонаступництва в ЄС визначають пряме закріплення у ст. 1 ДЄС положення про правонаступництво Європейського Союзу стосовно Європейського співтовариства та ключові функціональні принципи ЄС: верховенства і прямої дії права ЄС, надання повноважень, субсидіарності і пропорційності. У методологічному плані важливо брати до уваги міжнародно-правову природу європейської інтеграції, органічний взаємозвʼязок права Європейського Союзу з міжнародним правом та законодавством держав-членів ЄС. 

У Розділі 2 дисертації досліджуються правові засади правонаступництва в праві ЄС, у тому числі, питання юридичних підстав та наслідків правонаступництва, характеристик субʼєктів та обʼєктів правонаступництва, правонаступництво європейських інтеграційних організацій щодо міжнародних договорів. 

Авторська концепція правонаступництва в ЄС ґрунтується на положенні, що євроінтеграція в широкому розумінні є загальною підставою правонаступництва в ЄС. Запропоновано виділяти дві взаємопов’язані теоретичні моделі (два види) правонаступництва в ЄС: євроінтеграційне функціональне правонаступництво та євроінтеграційне організаційне правонаступництво. 

Правонаступництво Європейського Союзу стосовно Європейського Співтовариства є правонаступництвом між міжнародними організаціями. Особливість цього виду правонаступництва визначає специфіка його фактичної підстави як реорганізації шляхом поглинання Європейського Співтовариства Європейським Союзом та закріплення його правосубʼєктності в Договорах ЄС. Цей вид запропоновано трактувати як євроінтеграційне функціональне правонаступництво.

Правонаступництво ЄС стосовно його держав-членів запропоновано трактувати як євроінтеграційне організаційне правонаступництво. Відзначено, що нинішній правовий статус ЄС та все більший його розвиток до федеративної форми актуалізують постановку питання про набуття державою повноправного членства в ЄС (приєднання, обʼєднання) як особливий випадок, нетиповий, модифікований вид правонаступництва, що не є тотожним правонаступництву держав, які об’єднуються в федерацію. Набуття державою повноправного членства в ЄС не змінює характер її міжнародної правосубʼєктності, але зобовʼязує узгоджувати зміст своєї міжнародної правосубʼєктності з міжнародною правосубʼєктністю ЄС згідно Договорів ЄС.

Відзначено, що універсальні норми Віденських конвенцій про правонаступництво можуть використовуватись для порівняння загальних правових підстав та обʼєктів правонаступництва ЄС. Проте своєрідність правової природи ЄС та його правової системи ускладнює застосування універсальних договірних і звичаєвих норм міжнародно-правового інституту правонаступництва.

У визначенні юридичних підстав для обох пропонованих видів євроінтеграційного правонаступництва ключове значення мають установчі договори ЄС — Договір про Європейський Союз, Договір про функціонування Європейського Союзу та договори про приєднання держав до ЄС.

Встановлений у ДЄС та ДФЄС поділ компетенції між Союзом та державами-членами визначає зміст та обсяг наступництва Союзом суверенних прав його держав-членів і їх функцій та водночас зміст і обсяг наступництва Союзом прав Європейського Співтовариства з урахуванням розширення компетенції Союзу згідно з Лісабонським договором. 

Доводиться, що обʼєктом наступництва ЄС стосовно його держав-членів є їх права і обовʼязки, повʼязані з реалізацією детермінованих їх суверенними правами функцій у сферах та обсягах, визначених Договорами ЄС. Безпосередньо набуття Європейським Союзом прав та обовʼязків держав-членів та його правотворча компетенція відображається в європейській доктрині верховенства і прямої дії права ЄС та знаходить вираження у виникненні зобовʼязань у держав-членів щодо адаптації їх законодавства. 

Серед проблем теоретичного і практичного характеру інституту правонаступництва приділено увагу концепції автоматичного правонаступництва. Акцентовано, що в праві ЄС не існує юридичного механізму для вирішення проблем правонаступництва, повʼязаних з процесами сецесії в державах-членах. Тому слід врахувати позитивні сторони та ризики концепції автоматичного правонаступництва. Концепт автоматичного правонаступництва може бути використаний за умови, що відповідний субʼєкт спроможний виконувати міжнародно-правові зобовʼязання та відповідає критеріям членства в Європейському Союзі. 

Проведено аналіз практики правонаступництва ЄС щодо міжнародних договорів європейських інтеграційних організацій. Відзначено, що Європейський Союз є учасником багатьох міжнародних договорів, у тому числі, повʼязаних з його участю у міжнародних організаціях, що було започатковано Європейськими Співтовариствами. Це підтверджує правонаступництво між Європейським Союзом і Європейськими Співтовариствами та часткове правонаступництво ЄС (і попередньо Європейськими Співтовариствами) зовнішньої функції його держав-членів. 

Розділ 3 дисертації присвячено вивченню національної практики держав-членів ЄС у сфері правонаступництва, у тому числі, практики держав-членів ЄС щодо правонаступництва міжнародних договорів. Досліджено досвід договірного регулювання питань правонаступництва між Україною, Європейським Союзом та його державами-членами.

Дослідження національної практики держав-членів ЄС і держав-кандидатів на членство в ЄС щодо євроінтеграційного поступу після розділення Чехії і Словаччини, колишніх СРСР та СФРЮ дозволило виявити, що Європейські співтовариства (і нині Європейський Союз) відігравали важливу роль у легітимації територіальних трансформацій держав та врегулюванні питань, повʼязаних із правонаступництвом держав, спираючись на стандарти Керівних принципів Європейського Співтовариства від 16.12.1991 р. Важливість такої ролі ЄС обумовлена колективним прийняттям рішень ЄС і його державами-членами. 

Політична асоціація та економічна інтеграція України з ЄС забезпечує зближення України з Європейським Союзом на законодавчому рівні і на рівні правил і звичаїв, що існують в європейському суспільстві, тобто змінює як державу, так і українське суспільство, впливаючи на зростання рівня їх політичної і правової свідомості та культури. Вступ України до ЄС як кінцевий результат асоціації має засвідчити розширення та поглиблення ідентичності ЄС та водночас ідентичності України як європейської держави. 

Відзначено, що з урахуванням визначеної у статті 3 Договору про Європейський Союз мети Союзу — підтримувати мир, свої цінності та добробут своїх народів, — інтеграція нових держав до ЄС, зокрема і України, має супроводжуватись такими змінами первинного права ЄС, які б запроваджували якнайбільше гарантії подальшого мирного розвитку Європейського Союзу. Важливо ще більше визначити sui generis організації ЄС, забезпечену нормами міжнародного права і права ЄС. Постійну важливу роль тут мають відігравати судові інституції Ради Європи і Європейського Союзу (ЄСПЛ і Суд ЄС) та інституції конституційної юстиції держав-членів ЄС.

Додатки:

Дисертація Висновок Повідомлення про утворення разової спеціалізованої вченої ради