Панченко Наталія Володимирівна

• Статус: Захист планується
• Спеціальність: 081 – «Право»
• Назва дисертаційної роботи: «Правова визначеність у Кримінальному кодексі України»
• Науковий консультант: Загиней-Заболотенко Зоя Аполлінаріївна, доктор юридичних наук, професор
• Дата та час захисту: 09 червня 2026, 12:00
• Місце захисту: Інститут держави і права імені В. М. Корецького Національної академії наук України (01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4)

Анотація:

Панченко Н. В. Правова визначеність у Кримінальному кодексі України. –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081
– «Право» (08 — Право). Інститут держави і права імені В. М. Корецького
Національної академії наук України, Київ, 2026.
У розділі 1 розглядаються питання теоретичних та практичних основ
правової визначеності у кримінальному кодексі України. В доктрині права
принцип правової визначеності є загальним принципом права, характерним для
будь-якої галузі права та для правозастосовної діяльності, що включає
різноманітні аспекти, вимоги до нормативно-правових актів, а також до
правозастосування у відповідній галузі. Поняття «правова визначеність» є
підпринципом верховенства права, передумовою для дотримання принципу
пропорційності як на нормативному, так і на правозастосовному рівнях.
Принцип правової визначеності є основою для дотримання принципу
розумності, будь-якої його складової, як-то обґрунтованість, послідовність,
розсудливість, обачність (відповідність розумним очікуванням), ефективність,
доцільність, під час правотворчості та правозастосування у галузі
кримінального права.
Правова визначеність у межах кримінальної юстиції є поняттям з
дихотомічним змістом та об’єднує вимоги (правила) кримінально-правового та
кримінального процесуального змісту, а сама категорія правової визначеності
змістовно та сутнісно є поліморфною конструкцією, яка дає підстави розглядати
правову визначеність як властивості норми права; принципу права, вимоги до
судового рішення, наслідків законної сили судового рішення; підстав відміни
судового рішення; суб’єктивного права особи знати, в чому її обвинувачують чи
підозрюють; реалізації правового статусу учасників кримінально-правових та
кримінальних процесуальних відносин; Доведено, що вияв правової
визначеності у КК стосується виключно властивостей кримінально-правових
норм і відповідного принципу кримінального права, має формуюче та
спрямовуюче значення для принципу правової визначеності у КПК.
Наявність діалектичного зв’язку між визначеністю та невизначеністю
кримінально-правових приписів. На прикладах алеаторної та епістемічної
невизначеності доведено, що визначеність чи невизначеність є відносними
правовими явищами, що притаманні будь-якому кримінально-правовому
припису в однаковій мірі, в чому проявляється їх діалектична єдність таких
протилежностей, як визначеність та невизначеність (тобто, не можна сказати,
що певний припис є невизначений чи визначений — кожен з них однаковою
мірою може бути як визначеним, так і невизначеним). Виокремлено таку
категорію права, як правова предиктивність, що обумовлено авторським
баченням діалектичної єдності правової визначеності та правової
невизначеності, необхідністю формування толерантності до правової
невизначеності як на етапі правотворчості, так і на етапі реалізації правових
норм. Доведено, що правова предиктивність у кримінальному кодексі включає
як здатність норм права забезпечити передбачуваність і чіткість наслідків для
суб’єктів кримінально-правових відносин, так і готовність правозастосовної
практики працювати з невизначеністю, використовуючи потенціал такої
властивості особи, як толерантність до неї. Ця здатність допомагає
збалансувати гнучкість у застосуванні норм і забезпечення справедливості в
конкретних ситуаціях на підставі чітких та точних формулювань кримінально-
правових приписів, можливості розумної їх інтерпретації, що досягається
забезпеченням механізмів єдності судової практики та доктринального
супроводу правової предиктивності.
Розділ 2 присвячено характеристиці нормативного рівня забезпечення
визначеності КК України.
Нормативний рівень забезпечення правової визначеності у КК є базовим,
який забезпечується законодавцем у процесі здійснення кримінально-правової
правотворчості глобального та поточного характеру, надає основні правові
орієнтири для доктрини та правозастосування. Чим більш усталеним, тяглим та
стабільним є припис, тим з більшаю вірогідністю цей припис є визначеним та
навпаки. Для забезпечення на нормативному рівні правової визначеності КК
доцільно дотримуватися таких основних шляхів трансформації поняттєвого
апарата КК: включення у нього нових понять, які в ньому наразі не вживаються,
використання яких є необхідним і доцільним з огляду на умови буття
кримінального законодавства України; зміна змістовного наповнення окремих
кримінально-правових понять з метою наближення, передусім, до конвенційних
норм і тлумачень ЄСПЛ, а також до інших норм міжнародного права, що
передбачає й трансформацію словесної форми вираження таких понять;
виключення з поняттєвого апарата КК понять, які за своїм змістом є
застарілими або які стали неприйнятними для використання з огляду на
еволюцію відповідних кримінально-правових явищ, суть яких вони
відображають, у зв’язку з чим відповідні поняття стали застарілими та
неактуальними (поняття-атавізми).
Наскрізні кримінально-правові поняття є каркасом поняттєвого апарата
КК, інструментом забезпечення його правової визначеності, які
використовуються в одному й тому ж значенні у всіх статтях Особливої частини
КК. Запропоновано виокремлювати фундаментальні та конкретні дефініції
кримінально-правових понять. Фундаментальні дефініції передбачені у статтях
Загальної частини КК, а конкретні — у статтях Особливої частини цього Кодексу.
Фундаментальні дефініції мають засадничий характер, а тому їх використання
під час процесуальної діяльності презюмується навіть у тих випадках, коли у
процесуальних документах відсутнє посилання на ті статті, які вміщують такі
дефініції. Конкретні дефініції стосуються розкриття змісту відповідної ознаки
конкретного складу кримінального правопорушення, безпосередньо в
процесуальних документах не використовуються, однак мають значення у разі
необхідності доказування наявності тієї ознаки, яка розкрита законодавцем у
визначенні.
Одним із найбільш важливих і дієвих засобів нормативного рівня
забезпечення правової визначеності є нормативні дефініції, які у тексті КК на
сьогодні розміщено в описових диспозиціях та в примітках статей. Для
нормативного забезпечення визначеності кримінально-правових приписів
дефініція поняття, закріпленого в примітці статті, що передбачає один з
суміжних складів кримінальних правопорушень, поширюється на іншу статтю,
яка передбачає інший суміжний склад кримінального правопорушення, за
умови, що в цій статті немає застереження про використання цього поняття в
іншому значення.
Підтримано наукову ідею про розміщення законодавчих дефініцій в
окремій структурній частині КК. Крізь призму такої наукової ідеї
проаналізовано Глосарій проєкту КК, виявлено його недоліки, а саме невдале
розташування самого розділу, надмірну кількість дефініцій, їх закріплення в
окремих пунктах статті, а не в самостійних статтях, наявність визначень понять
некримінально-правового характеру, відсутність чітких критеріїв вибору тих
понять, визначення яких передбачено в Глосарії, дискусійність таких визначень.
Розділ 3 присвячено дослідженню забезпеченню правової визначеності у
КК на доктринальному рівні. Кримінально-правова доктрина, забезпечуючи
правову визначеність у КК, має значення для: формування чітких правових
орієнтирів правотворчості та правозастосування на підставі розроблених
кримінально-правовою доктриною правових дефініцій; здійснення науково
обґрунтованого тлумачення кримінально-правових норм та отримання
передбачуваних результатів під час правозастосування; розроблення
методологічних засад правотворчості та правозастосування у сфері
кримінальної юстиції; об’єднання наукових і практичних знань про
кримінально-правову дійсність; підвищення якості правотворчості у галузі
кримінального права; формування стандартів правового мислення практичних
працівників і науковців, які здійснюють свою діяльність у сфері кримінальної
юстиції.
З метою забезпечення правової визначеності у КК членами Науково-
консультативної ради при Верховному Суді запропоновано такі основні шляхи
процедурно-організаційного характеру: якщо запити на надання правових
висновків надходять від суддів касаційної інстанції, то судді повинні про це
зазначити в ухвалених рішеннях з коротким викладом суті отриманих правових
висновків членами Ради; якщо більша половина членів Ради висловилися за
конкретний шлях вирішення проблеми, яка була предметом запиту на надання
правового висновку, то судді касаційної інстанції не можуть прийняти інше
рішення по суті; якщо колегія суддів, об’єднана палата ухвалює протилежне
рішення за суттю, аніж те, щодо вирішення якого висловилася більшість членів
Ради, то у постанові суду касаційної інстанції мають бути наведені аргументи з
детальним аргументуванням незгоди суддів з науковою думкою більшості
членів Ради; якщо судді касаційної інстанції зверталися до Ради за наданням
правового висновку, то в ухвалених рішеннях слід формулювати правові
висновки з тих питань, які були предметом запиту суддів касаційної інстанції та
правових висновків членів Ради.
У розділі 4, присвяченому забезпеченню правової визначеності у КК в
судовій практиці, визначено сутність сталості та єдності судової практики як
основним властивостям правової визначеності у КК, які забезпечуються на рівні
судової практики. Охарактеризовано такі засоби забезпечення правової
визначеності у КК, як правові висновки об’єднаної палати Касаційного
кримінального суду у складі Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду,
, а також правових висновків колегій суддів касаційного суду, які ґрунтуються
на положеннях доктрини, що вироблені на основі консенсусу науковців, тобто
підтримуються всіма або більшістю з них, є належно аргументованими,
ґрунтуються на здоровому глузді та від яких не було відступу протягом
тривалого часу як у суддів цієї ж колегії касаційного суду чи у суддів інших
колегій.
Дія закону в часі є проявом правової визначеності. Вимога
передбачуваності кримінального закону сама по собі не означає, що цей закон
повинен розумітися всіма однаково та бути визначеним і передбачуваним для
всіх. Суди можуть здійснювати тлумачення кримінального закону, результат
якого повинен бути передбачуваним для адресата. На підставі практики ЄСПЛ,
а також з урахуванням теорії «легітимних очікувань» та діяльнісного підходу у
вивченні правових явищ, доведено, що питання про зворотну дію повинно
вирішуватися не лише стосовно самого кримінального закону, а й щодо
результатів судового тлумачення, який надається Верховним Судом у вигляді
правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, які є
обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, що застосовують у
своїй діяльності нормативно-правовий акт, який містить відповідну норму
права, а самі висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах
Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм
права.
Принцип favor rei в американській судовій доктрині має потенціал щодо
його використання під час тлумачення невизначених кримінально-правових
приписів, відповідно до якого у разі, коли з закону однаково випливають кілька
варіантів тлумачення, однак істотних правових аргументів на користь вибору
одного з них немає, то слід обирати той результат тлумачення, який є більш
сприятливим, тобто найбільш передбачуваним для обвинуваченого

Додатки:

Дисертація Висновок Повідомлення про утворення ради Відгук Балобанової Д. О. Рецензія Горбачова Д.  Рецензія Кваші Р.  Відгук Мостепанюк Л. О.