Скрипнюк Олександр Васильович

директор Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України, віцепрезидент НАПрН України, академік НАПрН України, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України

нар. 17 квітня 1960 р., с. Перемишель, Славутський р-н, Хмельницька обл.

+380 44 278 51 55

СКРИПНЮК Олександр Васильович — видатний український вчений-правознавець, знаний фахівець у галузі конституційного права, теорії держави і права та державного управління. Доктор юридичних наук (1996), професор (1996), дійсний член (академік) НАПрН України (2004), віцепрезидент НАПрН України, член-кореспондент Національної академії педагогічних наук України (1999), академік Академії економічних наук України (2010). Заслужений юрист України (1997). Директор Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України (з 2021).

 Закінчив із відзнакою Київський державний університет імені Т. Г. Шевченка за спеціальністю «історія» (1986), Одеський державний університет ім. І. І. Мечникова за спеціальністю «правознавство» (1995), аспірантуру Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка (1992).

Проходив міжнародне стажування в Університеті штату Міннесота (м. Міннеаполіс, США) за спеціальністю «державне управління» (1999–2000). Трудову діяльність розпочав у 1986 на посаді асистента кафедри історії Рівненського державного педагогічного інституту; з 1991 працював заступником керівника центру в Українському фонді культури; з 1992 — начальник відділу, заступник начальника управління, начальник управління Вищої атестаційної комісії при Кабінеті Міністрів України; з 2004 — керівник управління зв’язків з державними органами та міжнародними організаціями Національної академії правових наук України. В Інституті держави і права імені В. М. Корецького НАН України з 2002: старший, згодом — провідний науковий співробітник, з 2016 — заступник директора, від 2021 і дотепер — директор Інституту.

Наукові дослідження: проблеми конституційного права, теорії, історії держави і права України, державного управління.

Захистив кандидатську дисертацію з історичних наук: «Дискусії в Компартії України 1921–1925 рр.: причини та наслідки» (1991), докторську дисертацію з юридичних наук: «Розбудова Української держави на сучасному етапі: політико-правовий аналіз» (1996).

Основні праці. Автор понад 700 наукових праць, зокрема 123 монографій, серед яких індивідуальні монографії та праці: «Теоретико-методологічні засади формування та розвитку громадянського суспільства і правової держави в Україні» (К., 1995), «Соціальна, правова держава в Україні: проблеми теорії і практики» (К., 2000), «Демократія: Україна і світовий вимір (концепції, моделі та суспільна практика)» (К., 2006), підручник «Курс сучасного конституційного права України: академічне видання» (Х., 2009), «Конституційне право України: академічний курс» (К., 2010); колективні монографії та видання у співавторстві: «Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи» (К., 2001), «Конституція України та її функції: проблеми теорії та практики реалізації» (К., 2005), «Державне управління і політика» (К., 2006), «Держава і громадянське суспільство в Україні: проблеми взаємодії» (К., 2007), «Правова система України: історія, стан та перспективи» (у 5 т.; Х. , 2008), «Україна: конституційний процес і перспективи країни» (К., 2009), «Адміністративно-територіальна реформа в Україні» (К., 2009), «Джерела конституційного права України» (К., 2010), «Влада в Україні: шлях до ефективності» (К., 2010), «Правове забезпечення державного суверенітету» (К., 2011), «Нормотворча діяльність Президента України та її нормопроектне забезпечення» (К., 2011), «Юридична відповідальність: проблеми виключення та звільнення» (К., 2013), «Проблеми теорії конституційного права України» (К., 2013), «Правові основи розвитку сучасних політичних систем: досвід та перспективи» (К., 2013), «Конституційний процес в Україні та світовий досвід конституціоналізму» (К., 2014), «Конституційні засади реформування суспільного ладу в Україні» (К., 2017), «Теоретико-правові засади захисту конституційного ладу та державного суверенітету України» (К., 2021), «Сучасний український конституціоналізм: доктрина і практика реалізації» (К., 2022), «Конституційний Суд України в механізмі захисту прав і свобод людини та громадянина» (К., 2024), «Трансформація конституційно-правового простору України в умовах глобалізаційних викликів та європейської інтеграції» (К., 2025), «Конституція України у вимірі часу: 30 років конституційного розвитку і викликів» (К., 2026). Зробив вагомий внесок у вітчизняну енциклопедистику як член редакційних колегій та співавтор національного проєкту «Скарбниця пам’яток українського права», «Юридичної енциклопедії» (у 6 т., 1998–2004), «Енциклопедії Сучасної України» (із 2001 року), «Енциклопедії історії України» (у 10 т., 2003–2013), «Енциклопедії міжнародного права» (у 3 т., 2014–2019) та «Великої української юридичної енциклопедії» (у 20 т., із 2016 року). Автор статей у «Політико-енциклопедичному словнику» (2004), «Великому енциклопедичному юридичному словнику» (2007, 2012), енциклопедіях «Освіта» (2008) і «Цивільне право» (2008) та в серії енциклопедичних видань про Острозьку академію (1997, 2010, 2019).

Один із провідних розробників сучасної доктрини українського конституціоналізму та активний учасник конституційного процесу. Як член Конституційної Асамблеї України, її головної ради, координаційного бюро та голова комісії з основ конституційного ладу та внесення змін до Конституції безпосередньо керував розробленням Концепції модернізації Конституції України та Концепції внесення змін до її першого розділу. Обґрунтував теоретико-методологічні засади реформування державного ладу, парламентаризму та системи стримувань і противаг в Україні. Керівник постійно діючого методологічного семінару «Сучасний конституційний процес в Україні: питання теорії і практики», співавтор і редактор фундаментальних науково-практичних коментарів до Основного Закону України. Співпрацював із Національним інститутом стратегічних досліджень, Центром нормопроєктного забезпечення діяльності Президента України, брав участь у підготовці фундаментальних аналітичних прогнозів загальнодержавного характеру, зокрема доповідей: «Україна: оцінка суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку» (К., 2008), «Україна в 2005–2009 роках: стратегічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку» (К., 2009), «Україна: конституційний процес і перспективи країни. Біла книга державної політики» (К., 2009), «Конституційно-правові проблеми розвитку сучасної Української держави. Біла книга державної політики» (К., 2010).

Голова Науково-консультативної ради при Конституційному Суді України (з 2025); залучався до роботи колегіальних органів при Президентові України, зокрема Національної комісії з утвердження свободи слова (2005–2010) та Комісії з питань правової реформи (з 2019). Науковий керівник міжнародних дослідницьких проєктів із фахівцями США та країн ЄС. Головний редактор щорічника «Правова держава» та журналу «ScienceRise: Juridical science», член редакційних колегій провідних юридичних часописів, зокрема журналів «Право України», «Держава і право» та «Щорічник українського права». Перший заступник голови Комісії з вивчення історії українського права при Президії НАН України, член Науково-координаційної ради Секції суспільних і гуманітарних наук НАН України.

Брав участь у відродженні Національного університету «Острозька академія» (з 1997) та створенні його правничого факультету; упродовж багатьох років очолював кафедри теорії та історії держави і права, а також державно-правових наук. Заснував при університеті відділення Інституту приватного права і підприємництва, що сприяло формуванню місцевої наукової юридичної школи та посилило інтеграцію академічної й університетської науки. Стояв біля витоків формування національної системи атестації наукових і науково-педагогічних кадрів у сфері суспільних та гуманітарних наук вищої кваліфікації.

Тривалий час очолює та входить до складу спеціалізованих вчених рад із захисту докторських і кандидатських дисертацій в Інституті держави і права імені В. М. Корецького НАН України та Національному університеті «Острозька академія.

Нагороди та відзнаки: орден «За заслуги» III (2003), II (2011) I (2020) ступенів, лауреат премії імені М. П. Василенка НАН України (2002), почесна грамота Кабінету Міністрів України (2010), почесна грамота Верховної Ради України (2017); відзнака Конституційного Суду України (2012), велика срібна медаль «Князь Василь-Костянтин Острозький» (2009), медаль НАПН України імені К. Д. Ушинського (2010), лауреат премії імені Ярослава Мудрого НАПрН України (2010), лауреат премії імені Володимира Великого (2014), медаль НАПН України імені Г. С. Сковороди (2015), спеціальна відзнака Генерального штабу ЗС України (2017); диплом і медаль «Народна шана українським науковцям: 2018–2019 рр. До сторіччя НАН України» Міжнародної іміджевої програми «Золота фортуна» (2018); лауреат VI загальнонаціональної премії «Золоті руки» (2025); церковні нагороди: орден святого рівноапостольного князя Володимира I, II, III ступенів та орден преподобного Нестора Літописця.

Scopus