Персональний склад інституту
ШЕМШУЧЕНКО Юрій Сергійович — видатний український учений-правознавець, фахівець у галузі теорії та історії держави і права, філософії права, порівняльного правознавства, конституційного, адміністративного, екологічного, аграрного, земельного, міжнародного та космічного права, доктор юридичних наук (1979), професор (1985), директор Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України (1988–2021), радник при дирекції цього Інституту (2022–2025), радник Президії НАН України (2022–2025), академік НАН України (1992), академік НАПрН України (1993). Заслужений діяч науки і техніки України (1995).
Закінчив юридичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (1962). Відтоді працював в органах прокуратури Сумської області. Розпочав наукову діяльність в Секторі держави і права АН УРСР (нині — Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України) з 1966: аспірант, із 1969 — молодший науковий співробітник, із 1972 — старший науковий співробітник, у 1979–1982 — завідувач відділу проблем радянського будівництва, у 1982–2006 — завідувач відділу правових проблем сільського господарства й охорони навколишнього середовища (з 1998 — відділ аграрного, земельного та екологічного права), у 2006–2025 — завідувач відділу конституційного права та місцевого самоврядування, у 1988–2021 — директор Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України.
Наукові дослідження: теорія та історія української державності, конституційний розвиток України, проблеми конституціоналізму, конституційного процесу та політичної системи суспільства, захист прав та свобод людини і громадянина, теорія Конституції, безпосереднього народовладдя, парламентаризму та законодавчого процесу, державне управління якістю довкілля, теоретичні та практичні проблеми космічного права.
Зробив значний внесок у розвиток екологічного права як самостійної галузі юридичної науки, зокрема, обґрунтував необхідність комплексного підходу до правового регулювання охорони природи, розвинув концепцію екологічного права як інтегрованої галузі, яка охоплює не лише природоохоронні норми, але й регулює раціональне використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Досліджував теоретичні та практичні аспекти відповідальності за екологічні правопорушення, заклавши методологічні основи для подальших досліджень у цій сфері. Особливу увагу приділяв проблемам систематизації екологічного законодавства, обґрунтовуючи необхідність його кодифікації та розробки Екологічного кодексу України.
Захистив кандидатську «Забезпечення соціалістичної законності в діяльності місцевих органів радянського державного управління засобами прокурорського нагляду (на матеріалах Української РСР)» (1970), докторську дисертацію «Державне управління охороною навколишнього середовища в СРСР» (1979).
Був одним з ініціаторів розроблення міжнародного глобального договору з питань охорони навколишнього середовища (Екологічної Конституції Землі) як акту універсального характеру, яким би регулювався увесь комплекс суспільних відносин з питань міжнародної екологічної безпеки, визначалися дієві механізми досягнення сформованих цілей. Також важливим напрямом наукової його діяльності — дослідження проблем космічного права, був одним із засновників цієї галузі права в Україні, приділяючи особливу увагу правовому регулюванню космічної діяльності, міжнародному співробітництву в цій сфері, проблемам відповідальності за шкоду, заподіяну космічними об’єктами.
Основні праці. Автор майже 1000 наукових праць, серед яких індивідуальні та колективні монографії, підручники, статті, енциклопедичні видання, зокрема: «Організаційно-правові питання охорони навколишнього середовища в СРСР» (1976), «Юридична відповідальність в області охорони навколишнього середовища» (1978), «Людина, природа, закон» (1983), «Правові проблеми екології» (1989), «Національна державність союзної республіки» (1991), «Юридична наука і освіта в Україні» (1992), «Національно-державне будівництво: Концептуальні підходи, сучасна наукова література» (1999), «Український парламентаризм: минуле і сучасне» (1999), «Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи» (2001), «Порівняльне правознавство у системі юридичних наук: проблеми методології» (2006), «Принцип верховенства права: проблеми теорії та практики: у двох книгах» (2008), «Джерела конституційного права України» (2010), «Правове забезпечення державного суверенітету України» (2011), «Правова доктрина України: у 5 томах» (2013), «Правові основи розвитку сучасних політичних систем: досвід та перспективи» (2013), «Проблеми теорії конституційного права України» (2013), «Теоретичні проблеми розвитку конституційного законодавства України на сучасному етапі» (2014), «Конституційний процес в Україні та світовий досвід конституціоналізму» (2014), «Громадянське суспільство в Україні: сучасний стан, виклики, стратегія модернізації: у 3-х томах» (2018, 2019, 2021), «Безпека космічної діяльності: правові засади» (2018), «Сучасний унітаризм: доктрина і практика» (2021), «Децентралізація публічної влади в Україні у контексті зарубіжного досвіду та євроінтеграційних процесів» (2021), «Конституційно-правові проблеми місцевого самоврядування та децентралізації публічної влади в Україні» (2021), «Конституційно-правові та теоретичні засади модернізації українського парламентаризму в умовах реалізації європейського вибору» (2025). Автор першого в Україні підручника «Космічне право» (2012). За його участі реалізовано фундаментальні проєкти: Юридична енциклопедія» (у 6 т., 1996–2004), «Антологія української юридичної думки» (у 10 т., 2002–2005), «Енциклопедія міжнародного права» (у 3 т., 2014–2019), «Космічне законодавство країн світу» (у 4 т., 2001–2006), «Велика українська юридична енциклопедія» (у 20 т., із 2016).
Був головою Комісії при Президентові України з питань громадянства (1994–2004); першим головою Спілки юристів України (1991–1993); президентом Української асоціації політологів (1991–1994); академіком-секретарем Відділення екологічного та аграрного права Національної академії правових наук України; очолював Раду з координації фундаментальних правових досліджень НАН України та Міжнародний центр космічного права при НАН України (1998). Був учасником конституційного процесу. Входив до складу Конституційної комісії Верховної Ради України і робочої групи з розроблення проєкту Конституції України 1996, а також був членом Комісії з підготовки змін до Конституції України та інших законопроєктів (2000) та Національної конституційної ради (2008), Конституційної Асамблеї (2012–2014), Конституційної Комісії (2015–2019). Очолював Комісію з питань громадянства при Президентові України (1994–2004). Був членом Секції суспільних наук Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки (з 1993). Був експертом Ради Європи; членом Міжнародного арбітражного суду; Міжнародної ради з права навколишнього середовища (1990–1992 — Регіональний координатор цієї ради); Комісії екологічного права Міжнародного союзу захисту природи; міжнародного Академії екологічного права (США); Міжнародної академії порівняльного права; Міжнародної академії астронавтики; почесним членом Інституту правових досліджень Польської академії наук. Був суддею Міжнародного арбітражного суду у Гаазі, брав участь у багатьох міжнародних наукових конференціях, інших форумах і сесіях Генеральної Асамблеї ООН.
Підготував понад 30 докторів і кандидатів юридичних наук. Ініціював утворення Київського університету права НАН України і був 10 років його ректором (1995–2005; у 2006–2025 — почесний ректор)). На вшанування пам’яті Ю. С. Шемшученка у 2025 в Київському університеті права НАН України було відкрито Музей сучасної правової думки імені академіка Юрія Сергійовича Шемшученка.
Нагороди та відзнаки: орден Князя Ярослава Мудрого V (1999), IV (2006), III (2009), II (2016), I (2021) ступенів, лауреат премії імені Д. 3. Мануїльського НАН України (1991), лауреат премії імені М. П. Василенка НАН України (1998), орден «За заслуги» III ступеня (2010), почесна грамота Верховної Ради України (2002), почесна грамота Кабінету Міністрів України (2003), лауреат премії Ярослава Мудрого НАПрН України (2014), орден Володимира Мономаха (2015).