Берчук Андрій Вікторович

• Статус: Захист планується
• Спеціальність: 052 «Політологія»
• Назва дисертаційної роботи: «Роль волонтерських організацій в консолідації українського суспільства»
• Науковий консультант: СТОЙКО Олена Михайлівна – доктор політичних наук, провідний науковий співробітник
• Дата та час захисту:
• Місце захисту: Інститут держави і права імені В. М. Корецького Національної академії наук України (01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4)

Анотація:

Берчук А. В. Роль волонтерських організацій в консолідації українського
суспільства. — Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії у галузі знань 05
«Соціальні та поведінкові науки» за спеціальністю C2 «Політологія». — Інститут
держави і права імені В. М. Корецького НАН України, Київ, 2026.
У дисертації здійснено комплексне політологічне дослідження ролі
волонтерських організацій у процесах консолідації українського суспільства в
умовах сучасних політичних, соціальних, безпекових і цивілізаційних викликів.
Актуальність теми зумовлена тим, що повномасштабна війна Російської Федерації
проти України не лише спричинила масштабні гуманітарні, соціальні, економічні
та інституційні виклики, а й стала потужним каталізатором громадянської
самоорганізації, розвитку горизонтальних зв’язків, суспільної солідарності,
благодійності та нових форм взаємодії між державою, громадянським
суспільством, волонтерськими організаціями, громадами, бізнесом, діаспорою та
міжнародними партнерами.
Обґрунтовано, що в умовах повномасштабної війни волонтерство в Україні
вийшло за межі традиційного розуміння благодійної, соціальної чи гуманітарної
допомоги та набуло виразного суспільно-політичного значення. Воно стало не лише
реакцією громадян на кризу, а й важливим механізмом мобілізації ресурсів,
підтримки обороноздатності держави, допомоги постраждалому населенню,
інтеграції внутрішньо переміщених осіб, розвитку локальних ініціатив, формування
суспільної довіри та зміцнення соціальної згуртованості. У цьому контексті
волонтерські організації розглядаються як структурний елемент громадянського
суспільства, який у кризових умовах здатний виконувати інтеграційну,
мобілізаційну, комунікаційну, компенсаційну, безпекову, гуманітарну та
консолідаційну функції.
Метою дисертаційного дослідження є комплексне політологічне
обґрунтування ролі волонтерських організацій і волонтерських практик як чинника
консолідації українського суспільства в умовах повномасштабної російсько-
української війни, а також визначення їхнього значення для формування довіри,
соціального капіталу, горизонтальної солідарності, громадянської суб’єктності,
суспільної стійкості та післявоєнного відновлення України. Для досягнення цієї
мети у роботі розкрито теоретико-методологічні засади дослідження волонтерства,
суспільної консолідації, солідарності, соціального капіталу та громадянської участі;
проаналізовано історичну еволюцію волонтерства у світовому й українському
контекстах; охарактеризовано трансформацію волонтерського руху в Україні після
2014 року та після початку повномасштабного вторгнення; визначено роль
цифровізації у розвитку нових моделей громадянської мобілізації; досліджено
значення довіри до волонтерів і благодійних внесків як індикаторів соціальної
згуртованості; окреслено основні проблеми, ризики та перспективи розвитку
волонтерства у процесах воєнної консолідації та післявоєнного відновлення
України.
Об’єктом дослідження є процеси консолідації українського суспільства в
умовах сучасних політичних, соціальних і безпекових викликів. Предметом
дослідження є волонтерські організації як чинник консолідації українського
суспільства в умовах повномасштабної російсько-української війни.
Методологічну основу дисертації становить міждисциплінарний підхід, що поєднує
політологічний, соціологічний, історичний, інституційний, структурно-
функціональний, компаративний і системний аналіз. У роботі використано методи
аналізу і синтезу, узагальнення, порівняння, контент-аналізу, інтерпретації
соціологічних даних, а також прогнозування щодо подальшої ролі волонтерства у
післявоєнному розвитку України.
У першому розділі дисертації розкрито теоретико-методологічні засади
дослідження волонтерства та суспільної консолідації. Волонтерство
проаналізовано як соціально-політичний феномен, що перебуває на перетині
громадянської активності, благодійності, солідарності, соціальної відповідальності
та політичної участі. Показано, що у сучасній науці волонтерство не може
розглядатися лише як індивідуальна моральна практика або форма допомоги,
оскільки воно пов’язане з інституційним розвитком громадянського суспільства,
формуванням горизонтальних зв’язків, довіри, соціального капіталу та здатністю
суспільства до колективної дії. Окрему увагу приділено теоретичним підходам до
розуміння суспільної консолідації, соціальної згуртованості, солідарності та
соціального капіталу як категорій, що дають змогу пояснити консолідаційний
потенціал волонтерської діяльності. Обґрунтовано, що волонтерство є не лише
формою участі громадян у суспільному житті, а й механізмом формування довіри,
взаємодопомоги, громадянської відповідальності та горизонтальної
самоорганізації.
У другому розділі досліджено еволюцію волонтерства та його трансформацію
в умовах глобальних і національних викликів. Проаналізовано історичні етапи
становлення добровільної допомоги, благодійності, громадських асоціацій і
волонтерських практик у світовому та українському контекстах. Показано, що
волонтерство історично розвивалося від традицій взаємодопомоги, релігійної
благодійності й локальної підтримки до складних інституціоналізованих,
міжнародних і цифрових форм громадянської активності. Особливу увагу
приділено трансформації волонтерського руху в Україні після 2014 року, коли
російська агресія, Революція Гідності, війна на сході України та посилення потреби
у підтримці армії й постраждалого населення спричинили стрімкий розвиток
волонтерських ініціатив. Обґрунтовано, що саме після 2014 року волонтерство
стало одним із ключових чинників зміцнення громадянського суспільства,
суспільної довіри та національної самоорганізації. Окремо розглянуто
цифровізацію волонтерства, розвиток онлайн-платформ, соціальних мереж,
краудфандингу, цифрової звітності, верифікації зборів і нових моделей
громадянської мобілізації.
У третьому розділі проаналізовано волонтерські практики в умовах
повномасштабної війни як чинник мобілізації, довіри та суспільної стійкості.
Доведено, що повномасштабне вторгнення Російської Федерації у 2022 році стало
переломним моментом у розвитку українського волонтерства, оскільки спричинило
не лише масштабне розгортання формальних благодійних фондів і громадських
організацій, а й хвилю спонтанної самоорганізації громадян, локальних ініціатив,
неформальних мереж допомоги та цифрових волонтерських практик. Волонтерство
у цих умовах стало практичним механізмом подолання соціальних, регіональних,
мовно-культурних і ціннісних поділів, оскільки об’єднало різні соціальні групи
навколо спільної мети — захисту державності, підтримки Збройних Сил України,
допомоги постраждалим громадянам і збереження суспільної стійкості.
У роботі доведено, що довіра до волонтерів і благодійні внески виступають
важливими емпіричними індикаторами соціальної згуртованості та громадянської
мобілізації. Високий рівень довіри до волонтерських організацій свідчить про
здатність суспільства підтримувати горизонтальні зв’язки, делегувати ресурси
недержавним акторам і брати участь у спільних діях без прямого примусу з боку
держави. Благодійні внески, донати та регулярна фінансова підтримка
волонтерських ініціатив розглядаються не лише як економічний ресурс, а і як форма
громадянської участі, символічної солідарності та політичної підтримки спротиву.
Показано, що в умовах війни культура благодійних внесків стала одним із проявів
нової громадянської суб’єктності українців.
Наукова новизна дисертації полягає в обґрунтуванні волонтерських
організацій як самостійного суспільно-політичного чинника консолідації
українського суспільства в умовах повномасштабної війни. У роботі запропоновано
розглядати волонтерство не лише як форму благодійної, гуманітарної чи соціальної
допомоги, а як багаторівневий механізм формування довіри, соціального капіталу,
горизонтальної солідарності, соціальної справедливості, громадянської
суб’єктності та суспільної стійкості. Удосконалено теоретичне розуміння
взаємозв’язку між волонтерством, громадянською участю та консолідацією
суспільства. Дістало подальшого розвитку положення про те, що волонтерські
практики в умовах війни виконують не лише компенсаційну функцію щодо
інституційних обмежень держави, а й інтеграційну функцію, поєднуючи громадян,
громади, державні інституції, бізнес, діаспору та міжнародних партнерів у єдину
мережу підтримки й спротиву.
Окремим елементом наукової новизни є обґрунтування значення цифрового
волонтерства як нової форми громадянської участі та інфраструктури довіри. У
дисертації показано, що цифрові платформи, соціальні мережі, інструменти онлайн-
зборів, публічної звітності, цифрової верифікації та комунікації в реальному часі
створюють нову якість волонтерської діяльності. Вони забезпечують швидкість
мобілізації ресурсів, прозорість благодійних процесів, ширше залучення громадян
і підвищення довіри до волонтерських ініціатив. Водночас наголошено на ризиках
псевдоволонтерства, шахрайства, інформаційних маніпуляцій, емоційного
вигорання, нерівномірного розподілу ресурсів між громадами та можливої
бюрократизації волонтерського сектору.
Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості
використання положень і висновків дисертації у процесі формування державної
політики щодо підтримки волонтерського руху, розвитку партнерства між
державою та громадянським суспільством, удосконалення механізмів публічної
звітності, цифрової верифікації благодійних зборів, підтримки локальних
волонтерських ініціатив, профілактики емоційного вигорання волонтерів,
запобігання псевдоволонтерству та залучення волонтерського досвіду до процесів
післявоєнного відновлення України. Матеріали дисертації можуть бути
використані у науково-дослідній роботі, освітньому процесі, підготовці навчальних
курсів із політології, громадянського суспільства, політичної участі, соціальної
згуртованості, а також у практичній діяльності органів державної влади, місцевого
самоврядування, громадських і волонтерських організацій.
У висновках дисертації обґрунтовано, що волонтерські організації в сучасній
Україні є не тимчасовою реакцією на кризу, а стратегічним ресурсом суспільної
стійкості, національної єдності, утвердження соціальної справедливості та
демократичного розвитку. Їхнє значення полягає у здатності перетворювати
індивідуальну громадянську ініціативу на колективну дію, локальні практики
взаємодопомоги — на загальнонаціональні мережі підтримки, благодійність — на
форму громадянської участі, а цифрові комунікації — на інфраструктуру мобілізації
й довіри. Подальший розвиток волонтерства залежатиме від здатності держави та
громадянського суспільства зберегти баланс між гнучкістю добровільної
самоорганізації та необхідністю прозорості, підзвітності, інституційної сталості й
довгострокового партнерства.
Основні положення дисертації відображено у наукових публікаціях автора,
зокрема у статтях, присвячених історії становлення волонтерства, динаміці довіри
до волонтерів та обсягу благодійних внесків в Україні, а також ролі волонтерства у
консолідації українського суспільства в умовах повномасштабної війни. Окремі
результати дослідження апробовано у тезах доповідей на наукових і науково-
практичних конференціях, присвячених волонтерським організаціям, захисту прав
людини, цифровим практикам волонтерства, європейській інтеграції, воєнним
викликам і післявоєнному відновленню України.
Структура дисертації зумовлена метою, завданнями та логікою дослідження.
Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних
джерел і додатків. Перший розділ присвячено теоретико-методологічним засадам
дослідження волонтерства та суспільної консолідації; другий — еволюції
волонтерства та його трансформації в умовах глобальних і національних викликів;
третій — аналізу волонтерських практик в умовах повномасштабної війни, їхньої
ролі у формуванні довіри, соціальної згуртованості, горизонтальної солідарності,
мобілізації суспільних ресурсів і післявоєнного відновлення України.

Додатки:

Дисертація