Бабій Роман Вячеславович

• Статус: Захист планується
• Спеціальність: 081 – «Право»
• Назва дисертаційної роботи: «Конституційно-правове забезпечення діяльності бізнес-омбудсмана в Україні у контексті зарубіжного досвіду»
• Науковий консультант: доктор юридичних наук, професор, академік Національної академії правових наук України Скрипнюк Олександр Васильович
• Дата та час захисту:
• Місце захисту: Інститут держави і права імені В. М. Корецького Національної академії наук України (01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4)

Анотація:

Бабій Р. В. Конституційно-правове забезпечення діяльності бізнес-
омбудсмана в Україні у контексті зарубіжного досвіду. — Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за
спеціальністю 081 — «Право» (08 — Право). — Інститут держави і права імені
В. М. Корецького НАН України. — Київ, 2026.
У дисертації здійснено комплексний порівняльно-правовий аналіз
конституційно-правового забезпечення діяльності бізнес-омбудсмана в Україні у
контексті зарубіжного досвіду, досліджено тенденції розвитку інституту
спеціалізованих омбудсманів, а також обґрунтовано напрями вдосконалення
правових механізмів для ефективного захисту конституційного права на свободу
підприємницької діяльності в умовах ринкової економіки в Україні.
Концептуальною основою дисертаційного дослідження є розуміння тенденцій
та проблем розвитку України як демократичної, правової, соціальної держави,
удосконалення правозахисної системи у відповідності до закріплених у
Конституції України принципів та з урахуванням міжнародно-правових стандартів,
що зумовлює появу абсолютно нових соціальних суб’єктів конституційно-
правових відносин та демократичних інститутів громадянського суспільства, з-
поміж яких — інститут омбудсмана, який, будучи неформальним, незалежним,
деполітизованим органом, займає унікальне місце в правозахисній системі як
посередник між державою та громадянами.
Автор виходить з того, що у сучасному світі відбувається трансформація і
модифікація класичного інституту омбудсмана, що, насамперед, проявляється у
появі нових моделей та розвитку його функціональної спеціалізації щодо захисту
окремих категорій суб’єктів конституційно-правових відносин, що обумовлено
внутрішніми потребами та національними інтересами держав, необхідністю
посилення захисту найбільш вразливих у правовому сенсі верств чи груп населення
або використання можливостей омбудсмана щодо захисту прав людини в окремих
сферах життєдіяльності. Таким інститутом для України є бізнес-омбудсман.
У дисертації запропоновано нові методологічні підходи щодо дослідження
конституційно-правового статусу інституту бізнес-омбудсмана в Україні у
контексті зарубіжного досвіду на основі міждисциплінарного підходу. Це вимагає
звернення не тільки до норм і методології конституційного права, а й до
міжнародного права, яке визначає стандарти прав людини та повноваження і
функції установ, що займаються заохоченням і захистом прав людини, історії
держави і права та конституційного права зарубіжних країн, компаративістики,
соціології, антропології та інших галузей науки, дотичних до окресленої
проблематики.
Обґрунтовується, що інститут бізнес-омбудсмана може бути повноцінно й
науково коректно осмислений лише за умови інтегративного поєднання
парадигмального та феноменологічного підходів: перший дозволяє з’ясувати
концептуальні та ціннісні підстави його виникнення, організації, функціонування,
легітимації, рецепції у сучасному конституційному праві, тоді як другий розкриває
реальні механізми його функціонування в практиці публічного врядування. У
зв’язку з цим методологічний інструментарій дослідження конституційно-
правового статусу бізнес-омбудсмана постає як динамічна багаторівнева система
методів і підходів, у межах якої фундаментальні загальнотеоретичні концепції та
пізнавальні принципи формують світоглядну основу дослідження, філософські
закони й категорії забезпечують методологічний базис, а загальнонаукові та
спеціально-юридичні методи, взаємодіють між собою та не лише конкретизують
пізнання досліджуваного інституту, а й сприяють подальшому розвитку та
збагаченню вищих рівнів методологічного знання.
Розглядаються основні фактори виникнення інституту бізнес-омбудсмана. На
основі цього доведено, що генезис інституту бізнес-омбудсмана є результатом
сукупної дії різнорівневих детермінуючих позитивних і негативних історико-
культурних, політико-правових, соціально-економічних та ідеологічних чинників,
що формувалися історично та інституційно в процесі трансформації сучасних
держав і правових систем. Йдеться не про одноразовий політико-правовий акт, а
про закономірний етап еволюції публічно-правових механізмів захисту прав
людини, зумовлений ускладненням соціально-економічних відносин, кризою
класичних інструментів адміністративного та судового захисту, зміною ціннісних
орієнтирів публічної влади тощо. Таким чином, інститут бізнес-омбудсмана постає
як похідний інститут, детермінований усім попереднім розвитком суспільного
життя.
У контексті конституціоналізму та конституційної економіки йдеться
насамперед про інституційну відповідь на структурні дисбаланси між економічною
свободою, публічним адмініструванням та надмірним регуляторним впливом
держави на бізнес.
У дисертації здійснюється науковий аналіз основних ознак спеціалізованих
омбудсманів в цілому та такого їх різновиду як бізнес-омбудсман. На основі цих
кваліфікацій доведено, що бізнес-омбудсман — це контрольно-наглядовий
публічно-правовий інститут, запроваджений державою з метою сприяння у
реалізації конституційного права людини на підприємницьку діяльність, у
дотриманні та повазі цього права органами державної влади і місцевого
самоврядування, їх посадовими та службовими особами, та у державному чи
прирівняному до нього публічному захисті прав підприємців.
Стверджується, що поява інституту бізнес-омбудсмана є свідченням
кардинальної зміни уявлень про механізми правового захисту. У парадигмальному
вимірі інститут бізнес-омбудсмана є інструментом подолання монополії судового
захисту як єдиного легітимного способу відновлення прав шляхом утвердження
багаторівневої моделі, де правовий вплив реалізується через рекомендації, soft law,
репутаційний тиск, медіацію. Це свідчить про трансформацію конституційного
принципу верховенства права від суто формально-юридичного до процедурно-
комунікативного розуміння.
Доводиться, що бізнес-омбудсман займає особливе місце у парадигмі
«належного врядування», що інституціоналізує принципи підзвітності, прозорості,
ефективності; виступає індикатором зрілості адміністративної культури держави;
поєднує правові й управлінські механізми регуляції економічних та пов’язаних із
ними відносин. З огляду на це, робиться висновок, що парадигмально бізнес-
омбудсман — це не стільки інструмент контролю, скільки інструмент корекції
управлінських дисфункцій та усунення недоліків та наслідків поганого публічного
адміністрування бізнес-сфери.
У дисертації наведено аналіз документів універсального і регіонального
характеру, які визначають напрямки, сутність й характер міжнародно-правового
регулювання створення та укріплення національних правозахисних установ і
інститутів, в тому числі й інституту омбудсмана, свідчить, що в усіх міжнародних
документах підкреслюється важливість формування таких національних установ як
інституційно і функціонально незалежних органів; наголошується на необхідності
відповідності таких установ, в тому числі й омбудсманів, Паризьким принципам,
які закріплюють мінімальні стандарти щодо їх створення, повноважень та методів
роботи; звертається особлива увага на важливість їх легітимізації на рівні
конституції або спеціального закону, та забезпечення їх фінансової і
адміністративної незалежності.
Запропоновано класифікацію міжнародних стандартів у сфері регулювання
інституту бізнес-омбудсмана шляхом їх поділу на: 1) загальні стандарти прав
людини — універсальність і неподільність прав людини, повага, дотримання,
забезпечення і захист прав людини; 2) загальні стандарти, що стосуються
створення і організації діяльності всіх національних правозахисних інститутів, в
тому числі й інституту омбудсмана: організаційні — забезпечення легітимності,
організаційної, структурної та фінансової незалежності; функціональні — наділення
широким мандатом щодо захисту прав людини; морально-етичні –
неупередженість, конфіденційність, прямота і чесність, об’єктивність і
професіоналізм омбудсмана; 3) галузеві або тематичні стандарти — заохочення
соціального підприємництва, права людини у сфері підприємництва,
відповідальність корпорацій за дотримання прав людини; необхідність більш
ефективного доступу до позасудових засобів захисту; принципи альтернативних
способів врегулювання і вирішення суперечок та конфліктів; 4) інституційно-
професійні стандарти практики і поведінки — принципи і правила, прийняті
неконвенційними тематичними міжнародними установами та інститутами (актами
міжнародних асоціацій омбудсманів).
Доведено, що світові моделі омбудсманів, що сприяють захисту прав
підприємців, можна класифікувати наступним чином: 1) публічно-правові
спеціалізовані омбудсмани: а) омбудсмани, функціонал котрих направлений
безпосередньо на захист всього спектру прав підприємців; б) вузькоспеціалізовані
омбудсмани з обмеженою компетенцією; 2) приватно-правові омбудсмани:
а) галузеві омбудсмани: «договірні» омбудсмани, які створюються без втручання
держави самими учасниками галузевого об’єднання; «законодавчо унормовані»
омбудсмани, заснування яких передбачено у спеціальному законі чи галузевому
законодавстві; б) організаційні та корпоративні омбудсмани.
Стверджується, омбудсмани, що сприяють захисту прав підприємців в
публічному секторі і в приватному секторі, мають різну правову природу: якщо
омбудсман в публічному секторі є формою позасудового контролю за діяльністю
органів публічної влади, то в приватному секторі це власне інститут
альтернативного вирішення спорів; омбудсмани в публічному секторі вбудовані в
систему юридичної відповідальності державних органів, вони створюються
публічними установами як відповідь на суспільні потреби в поліпшенні
ефективності публічного управління, у свою чергу, омбудсманів в приватному
секторі слід розглядати в системі соціальної корпоративної відповідальності, і
виникають вони як відповідна реакція організацій на вимоги, що пред’являються
суспільством до вирішення спорів.
У дисертації пропонується запровадження в Україні публічно-правової моделі
бізнес-омбудсмана. Адже інститут бізнес-омбудсмана є важливим елементом
політико-правової та економічної системи держави, призначеним для гарантій
реалізації проголошеного Конституцією права свободи на здійснення
підприємницької діяльності як одного з економічних прав людини. Завданням
бізнес-омбудсмана є не тільки розгляд скарг підприємців на неправомірні дії
(бездіяльність) органів публічної влади, але й участь у формуванні державної
політики в сфері регулювання підприємницької діяльності, налагодженні
конструктивного діалогу між державою та представниками бізнесу, участь у
формуванні збалансованого законодавства, що регулює підприємницьку
діяльність.
Обґрунтовується можливість створення такого інтегрованого органу як
інститут Уповноваженого при Кабінеті Міністрів України в галузі економіки та
фінансування, якому у конституційно-правовому аспекті кореспондують
економічні права людини, що забезпечують, крім свободи підприємництва,
визнання й захист приватної власності, забезпечення умов для задоволення
матеріальних потреб життєдіяльності, гідного життя та вільний розвиток людини,
на захист яких і буде направлена діяльність цього омбудсмана. В апараті такого
«інтегрованого» омбудсмана можуть бути представлені різні відділи за галузевою
ознакою на чолі з заступниками омбудсмана, що відповідають за відповідний
напрямок, в тому числі й відділ бізнес-омбудсмана. Це дало б можливість об’єднати
в одній інституції як вже функціонуючих спеціалізованих омбудсманів (чи їх
аналогів), так і створити нових, потреба в яких може бути викликана необхідністю
розв’язання нагальних проблем в урядуванні тієї чи іншої сфери суспільних
відносин (наприклад, інвестиційний, земельний, банківський, податковий,
страховий та інші омбудсмани).
Наведено переваги «інтеграційного» формату організації діяльності
спеціалізованих омбудсманів, що полягають, зокрема, в єдності практики при
здійсненні омбудсманами повноважень, високому рівні взаємодії омбудсманів і
(або) відділів в рамках одного органу, в тому числі шляхом проведення спільних
комісій, робочих груп та інших форм взаємодії; регулюванні діяльності
омбудсманів єдиним нормативно-правовим актом, що підвищує рівень технічної
складової акту для забезпечення ефективності регулятивного впливу такого акту, а
також усуває можливі різночитання в тлумаченні правового статусу різних
омбудсманів, реалізації принципу «одного вікна» для заявника. Можливим є також
варіант інтеграції «блоків» чи відділів спеціалізованих омбудсманів у структуру
загальнонаціонального омбудсмана з внесенням відповідних змін до Закону про
Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.

Додатки:

Дисертація