Кеєр Олександр Юрійович

• Статус: Захист планується
• Спеціальність: 081 – «Право»
• Назва дисертаційної роботи: «Кримінально-правове забезпечення охорони міжнародного правопорядку за КК України»
• Науковий консультант: ГОЛЬДБЕРГ Наталя Олександрівна, кандидат юридичних наук, доцент
• Дата та час захисту:
• Місце захисту: Інститут держави і права імені В. М. Корецького Національної академії наук України (01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4)

Анотація:

Кеєр О. Ю. Кримінально-правове забезпечення охорони міжнародного
правопорядку за КК України. — Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081
– «Право» (08 — Право). Київський університет права Національної академії
наук України; Інститут держави і права імені В. М. Корецького Національної
академії наук України, Київ, 2026.
У розділі 1 досліджено правову природу міжнародного правопорядку як
об’єкта кримінально-правової охорони, його співвідношення з міжнародно-
правовим розумінням цього феномену, а також систему кримінальних
правопорушень, що посягають на міжнародний правопорядок.
Охарактеризовано міжнародний правопорядок як складну систему суспільних
відносин, що перебуває під охороною кримінального закону та охоплює
забезпечення мирного співіснування держав і народів, заборону війни як засобу
державної політики, а також міжнародне співробітництво у сфері спільних
інтересів людства.
Обґрунтовано нетотожність міжнародно-правового та кримінально-
правового розуміння міжнародного правопорядку. Якщо міжнародно-правовий
підхід охоплює глобальні засади функціонування міжнародної системи,
правосуб’єктності, правотворчості та відповідальності держав, то кримінально-
правовий підхід фокусується на індивідуальній кримінальній відповідальності
за конкретні суспільно небезпечні посягання на міжнародно значущі суспільні
відносини. Доведено, що міжнародний правопорядок як об’єкт кримінально-
правової охорони не поглинає повністю такі суміжні категорії, як мир і безпека
людства, однак охоплює їх як важливі складові ширшої системи міжнародно
значущих правових благ. Обґрунтовано недоцільність ухвалення окремих
нормативно-правових актів, які встановлювали б кримінальну відповідальність
за посягання на міжнародний правопорядок поза межами КК України, оскільки
це порушувало б системність кримінального законодавства.
Досліджено систему кримінальних правопорушень проти міжнародного
правопорядку. Встановлено, що головним критерієм їх виокремлення є родовий
об’єкт посягання, а не формальна належність діяння до транснаціональних чи
конвенційних деліктів. Обґрунтовано, що до цієї групи належать кримінальні
правопорушення, передбачені розділом ХХ Особливої частини КК України, а
також окремі кримінальні правопорушення, розміщені в інших розділах КК
України, якщо їхній зміст пов’язаний із посяганням на міжнародно-правові
засади співробітництва держав. Окремо підтримано доцільність збереження у
структурі кримінальних правопорушень проти міжнародного правопорядку
норм про відповідальність за пропаганду комуністичного та націонал-
соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, а також за
виправдовування, визнання правомірною чи заперечення збройної агресії РФ
проти України. Доведено, що ці кримінально-правові заборони посягають на
інформаційні, демократичні та безпекові засади сучасного міжнародного
правопорядку.
У розділі 2 досліджено соціальну обумовленість кримінально-правової
охорони міжнародного правопорядку та міжнародні стандарти, що визначають
зміст і напрями вдосконалення відповідних норм КК України. Встановлено, що
соціальна обумовленість кримінально-правової охорони міжнародного
правопорядку має комплексний характер і поєднує міжнародно-правові та
внутрішньодержавні передумови. Її первинним елементом є суспільна
небезпечність діянь, які посягають на цінності, що становлять спільний інтерес
міжнародної спільноти: міжнародний мир, безпеку людства, заборону агресії,
дотримання законів і звичаїв війни, захист осіб, які користуються міжнародним
захистом, а також гуманітарні та демократичні засади сучасного правопорядку.
Обґрунтовано, що більшість кримінально-правових норм цієї групи є
результатом виконання Україною міжнародно-правових зобов’язань або
відображенням імперативних заборон міжнародного права. Водночас
криміналізація окремих інформаційно-ідеологічних посягань, зокрема
передбачених статтями 4361 та 4362 КК України, зумовлена також
внутрішньодержавними чинниками — потребою захисту суверенітету,
територіальної цілісності, демократичного ладу та інформаційної безпеки
України.
Доведено, що відносна поширеність не є визначальним чинником
соціальної обумовленості кримінальних правопорушень проти міжнародного
правопорядку, оскільки навіть поодинокість таких діянь не усуває потреби в їх
кримінально-правовій забороні. У мирний час відповідні норми виконують
переважно превентивну та гарантійну функції, а в умовах збройної агресії
набувають безпосереднього правозастосовного значення.
Визначено, що міжнародні стандарти кримінально-правової охорони
міжнародного правопорядку не зводяться виключно до багатосторонніх
міжнародних договорів. Їх зміст формують також статути міжнародних судових
інституцій, елементи злочинів, міжнародно-правові звичаї та окремі акти
міжнародних організацій, якщо вони конкретизують відповідну кримінально-
правову заборону або стали основою для її подальшої кодифікації. На підставі
порівняльно-правового аналізу встановлено, що розділ ХХ Особливої частини
КК України загалом зорієнтований на міжнародні стандарти, однак рівень
відповідності окремих норм є неоднаковим. Обґрунтовано потребу подальшої
модернізації ст. 437 КК України з урахуванням міжнародного стандарту
злочину агресії, а також удосконалення ст. 442 КК України в частині повнішого
відображення конвенційної моделі геноциду. Зроблено висновок, що
гармонізація КК України з міжнародними стандартами має здійснюватися не
шляхом механічного копіювання міжнародних актів, а через їх змістовну
адаптацію до системи національного кримінального законодавства.
У розділі 3 здійснено кримінально-правову характеристику кримінальних
правопорушень проти міжнародного правопорядку через аналіз їх об’єкта,
об’єктивної сторони, суб’єкта та суб’єктивної сторони.
Обґрунтовано, що родовим об’єктом кримінальних правопорушень,
передбачених розділом ХХ Особливої частини КК України, є міжнародний
правопорядок як складна система суспільних відносин, що забезпечує
стабільне, мирне та правомірне співіснування держав, народів і міжнародної
спільноти. Доведено, що мир і безпека людства є не ізольованими родовими
об’єктами, а складовими ширшого міжнародного правопорядку.
Запропоновано класифікувати видові об’єкти кримінальних
правопорушень проти міжнародного правопорядку залежно від міжнародно-
правових засад їх охорони: 1) суспільні відносини, пов’язані із забороною
застосування сили чи погрози силою, мирним розв’язанням міжнародних
спорів і безпекою дипломатичного спілкування; 2) суспільні відносини, що
виникають у зв’язку з необхідністю сумлінного виконання міжнародних
зобов’язань і мирного співробітництва держав; 3) суспільні відносини,
обумовлені принципами рівності, самовизначення народів і націй, а також
охороною людяності як фундаментальної засади міжнародного правопорядку.
Встановлено, що безпосередні об’єкти окремих кримінальних
правопорушень конкретизують відповідні видові об’єкти та відображають
специфіку посягання на міжнародний правопорядок. Обґрунтовано
багатооб’єктну природу окремих складів, у яких поряд з основним
безпосереднім об’єктом охороняються життя, здоров’я, воля, власність,
культурна спадщина, екологічна безпека та інші соціальні блага.
Досліджено об’єктивну сторону кримінальних правопорушень проти
міжнародного правопорядку. Встановлено, що вона має складну й
диференційовану конструкцію та переважно реалізується у формі активних
альтернативних діянь. Доведено, що момент закінчення таких правопорушень
має визначатися з урахуванням конкретної форми діяння, передбаченої
диспозицією відповідної статті, а не шляхом абстрактного віднесення всієї
статті до формального, матеріального чи формально-матеріального складу.
Окрему увагу приділено контекстуальним обставинам вчинення діяння.
Встановлено, що для воєнних злочинів таким контекстом є збройний конфлікт,
для геноциду — спрямованість діяння проти захищеної групи, для злочинів
проти людяності — широкомасштабний або систематичний напад на цивільне
населення. Саме ці обставини дозволяють відмежувати міжнародні злочини від
суміжних загальнокримінальних посягань.
Досліджено суб’єктивні ознаки кримінальних правопорушень проти
міжнародного правопорядку. Встановлено, що більшість із них може бути
вчинена загальним суб’єктом, однак окремі склади або форми діяння
передбачають спеціальні ознаки суб’єкта: лідерський статус, службове
становище, військово-командні або фактичні контрольні повноваження, а також
статус найманця. Обґрунтовано, що суб’єкт злочину агресії має спеціальний,
лідерський характер, а тому відповідну ознаку доцільно прямо закріпити у ст.
437 КК України.
Встановлено, що суб’єктивна сторона кримінальних правопорушень
проти міжнародного правопорядку переважно характеризується умисною
формою вини, однак її зміст не може бути зведений до універсальної формули
прямого умислу для всіх складів розділу ХХ КК України. Психічне ставлення
особи має визначатися з урахуванням конкретної конструкції складу, форми
діяння, спеціальної мети, характеру наслідків та усвідомлення контекстуальних
обставин.

Додатки:

Дисертація Висновок