Бабій Борис Мусійович

директор Інституту держави і права Академії наук УРСР (протягом 1974—1988 рр.)

нар. 12(25).VII.1914 р., с. Гурівці, нині — Козятинський р-н, Вінницька обл. — 19.ІХ.1993 р., Київ

БАБІЙ Борис Мусійович — видатний український вчений-правознавець, дослідник історії держави та права. Доктор юридичних наук (1964), професор (1966), старший науковий співробітник (1952). Член-кореспондент АН УРСР (1967), академік АН УРСР (1972). Заслужений діяч науки УРСР (1974). Державна премія УРСР в галузі науки і техніки (1981).

 Закінчив Гуровецьку середню школу (1931), Всеукраїнський комуністичний інститут журналістики у Харкові (1934), навчався у Всеукраїнському комуністичному інституті радянського будівництва і права у Харкові (1935), у 1936 перевівся на другий курс юридичного факультету Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (1940). Упродовж 1939–1940, ще до закінчення навчання в університеті, прокурор кримінально-судового відділу Прокуратури Української РСР; 1940–1947 — у лавах Червоної армії: помічник військового прокурора Південно-Західного фронту (1940), військовий прокурор Головної військової прокуратури Радянської армії (1942), заступник військового прокурора (1943), старший помічник військового прокурора Другого Українського фронту (1944) та військовий прокурор Київського військового округу (1945–1947); брав участь в обороні міста Києва, у визволенні Правобережної України, Австрії, Молдавії, Румунії, Угорщини, Чехословаччини й Югославії; 1947–1949 — старший викладач теорії держави і права, заступник декана юридичного факультету Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. У Секторі держави і права АН УРСР (нині — Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України, до 1990 Інститут держави і права АН УРСР): вчений секретар (1949–1966), заступник завідувача (1966–1967), завідувач відділу теорії та історії держави і права (1969–1988), заступник директора (1969–1974); 1974–1988 — директор Інституту.

Наукові дослідження: історія держави і права України; функціонування української правничої мови; становлення й унормування національної юридичної термінології.

Захистив кандидатську дисертацію «Встановлення радянської влади в Західній Україні в 1939 р. і возз’єднання її з Українською РСР» (1950), докторську дисертацію «Державне будівництво та право Української РСР в період відбудови народного господарства (1921–1925 рр.)» (1963).

Основні праці. Автор понад 400 наукових праць, зокрема монографій «Правовые исследования в Академии наук Украинской ССР (1919–1973 гг.)» (К., 1974), «Очерк истории правовых исследований в Украинской ССР. 1919–1984» (К., 1984); розділів у колективних монографіях: «Советское государство и право в период восстановления хозяйства (1921–1925 гг.)» (1976), «Правовые науки» (1977); наукових статей: «Видатна подія в розвитку суспільних наук» (1967), «Вчені-суспільствознавці Академії наук УРСР — великому ювілею» (1968), «Правовая наука и некоторые вопросы экономического и социалистического развития» (1984); під керівництвом видано «Русско-украинский словарь юридической терминологии» (1985), узагальнені курси з історії держави і права УРСР (1961, 1967, 1976, 1987).

Був членом редакційних колегій десятитомного видання «Історія Української PCP», «Радянської енциклопедії історії України», «Зводу пам’яток історії і культури УРСР», другого видання «Української радянської енциклопедії» та 24-томного «Зібрання діючих законів УРСР». У складі комісії Президії Верховної Ради та Ради Міністрів УРСР брав участь у підготовці проєктів законів про вибори до Верховної Ради УРСР і місцевих рад народних депутатів, Регламенту Верховної Ради УРСР, Закону УРСР про повноваження обласних рад народних депутатів УРСР та Положення про роботу з наказами виборців; входив до складу робочої групи й Секретаріату Комісії з підготовки проєкту Конституції УРСР (1978).

Входив до складу комісії УРСР у справах ЮНЕСКО (з 1972), Постійної палати Третейського суду в Гаазі (з 1976), Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (1966–1976), республіканського товариства культурних зв’язків з українцями за кордоном «Україна» (1975–1980); був академіком-секретарем Відділення економіки, історії, філософії та права АН УРСР (1968–1988); радником Президії АН УРСР (1988–1993); головою Українського відділення Радянської асоціації політичних наук (1985); очолював українські делегації на конференціях, симпозіумах та сесіях ООН з питань: дослідження та використання космічного простору в мирних цілях у Відні (1968), боротьби з расизмом у Камеруні та Нігерії (1971), представництва держав у міжнародних організаціях у Відні (1975), боротьби з міжнародним тероризмом у Нью-Йорку (1979) та з боротьби проти расизму та расової дискримінації у Женеві (1983). Один із перших академіків Національної академії правових наук України відповідно до Указу Президента України 23 липня 1993.

Нагороди та відзнаки: орден «Знак Пошани» (1972), ордени Великої Вітчизняної війни I ступеня (1945), II ступеня (1944); медалі «За бойові заслуги» (1942), «За оборону Києва» (1965), «За доблесну працю» (1970), «В пам’ять 1500-річчя Києва» (1982).