Допіряк Богдан Петрович

• Статус: Захист планується
• Спеціальність: 081 – «Право»
• Назва дисертаційної роботи: «Злочини проти основ національної безпеки України у формі надання допомоги»
• Науковий консультант: ЗАГИНЕЙ-ЗАБОЛОТЕНКО Зоя Аполлінаріївна, доктор юридичних наук, професор
• Дата та час захисту:
• Місце захисту: Інститут держави і права імені В. М. Корецького Національної академії наук України (01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4)

Анотація:

Допіряк Б. П. Злочини проти основ національної безпеки України
у формі надання допомоги. — Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081
– «Право» (08 — Право). Інститут держави і права імені В. М. Корецького
Національної академії наук України, Київ, 2026.
У розділі 1, присвяченому загальнотеоретичним підходам до вивчення
проблеми злочинів проти основ національної безпеки України у формі надання
допомоги розглядаються питання визначення поняття та видів цих злочинів, а
також соціальної обумовленості статей, які передбачають кримінальну
відповідальність за них. Запропоновано виокремлювати загальну та спеціальну
мету злочинів проти основ національної безпеки України. Загальна мета
полягає в бажанні заподіяти шкоду Україні, не завжди передбачається
у диспозиції статті, а спеціальна мета конкретизується в диспозиціях окремих
статей про злочини проти основ національної безпеки України, є проявом мети
спричинення шкоди Україні та які підлягають встановленню і доказуванню
у кримінальних провадженнях. Національна безпека розглядається крізь призму
гарантування національних цінностей та інтересів суспільства і держави з
урахуванням прав і свобод людини й громадянина. До злочинів проти
національної безпеки України у формі надання допомоги ворогу: 1) державну
зраду у формі надання допомоги іноземній державі, іноземній організації або їх
представникам у проведенні підривної діяльності проти України (ст. 111 КК);
2) колабораційну діяльність у формах: господарської допомоги (ч. 4 ст. 1111
КК), військової допомоги (частини 4, 7 ст. 1111 КК); 3) пособництво державі-
агресору (ст. 1112 КК).
Надання допомоги ворогу як форма злочинів проти національної безпеки
України — це протиправна суспільно небезпечна дія особи, яка створює
відповідні умови для доповнення та/або компенсації можливостей ворога
здійснювати та виконувати ту діяльність, яка містить ознаки складів злочинів
проти національної безпеки України та спрямована на заподіяння шкоди
національним інтересам України. Установлено соціальну обумовленість статей
про злочини проти національної безпеки у формі надання допомоги,
враховуючи їх соціальну корисність, відповідність історичним традиціям
(ст. 111 КК) або змінам у суспільному житті, а саме актуальним загрозам
національній безпеці України у вигляді військової агресії РФ (статті 1111 та 1112
КК), а також забезпеченість державою ресурсної та інституційної спроможності
кримінально-правової протидії відповідним злочинам. Запропоновано в усіх
нормативних обмеженнях щодо застосування пільгових інститутів Загальної
частини КК (ч. 4 ст. 68, ч. 4 ст. 86, п. 3 ч. 1 ст. 963) передбачити вказівку на всі
злочини проти національної безпеки.
Розділ 2 присвячено характеристиці наданню допомоги як форми
державної зради та колабораційної діяльності. Характеризуючи надання
допомоги у проведенні підривної діяльності проти України як форми державної
зради, зроблено такі основні висновки. По-перше, «підривна діяльність» та
«надання допомоги у проведенні підривної діяльності» є оцінними поняттями,
тлумачення яких повинно здійснюватися сукупно, результат якого залежить від
конкретного прояву змісту цих понять; підривна діяльність — це діяльність, яка
здійснюється іноземною державою, іноземною організацією або їх
представниками, спрямована на підрив національної безпеки України та
заподіяння істотної шкоди суверенітетові, територіальній цілісності,
недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній
безпеці України; характер надання допомоги у проведенні підривної діяльності
проти України визначається в конкретному кримінальному провадженні. По-
друге, позитивним визнано вказівку в диспозиції ч. 1 ст. 111 КК на іноземну
державу та іноземну організацію, а не лише на їх представників, оскільки таке
описання адресата не зобов’язує правозастосовний орган встановлювати
індивідуалізуючі ознаки адресата надання допомоги та адресанта заподіяння
шкоди. По-третє, державна зрада у формах надання допомоги у проведенні
підривної діяльності проти України та шпигунства вчиняється виключно на
виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх
представників; така ознака не характерна державній зраді у формі переходу на
бік ворога. По-четверте, перехід на бік ворога передує (але не завжди)
наданню допомоги у проведенні підривної діяльності проти України; отримання
завдання від іноземної держави, іноземної організації або їх представників має
завуальований характер, є «таємничою», прихованою формою контактної
взаємодії громадянина України з представником іноземної держави або
іноземної організації, а перехід на бік ворога є відкритим, не приховується ні
від кого. По-п’яте, надання інформаційної підривної допомоги може
утворювати як склад державної зради, так і склад злочину, передбачений
ст. 1142 КК. Установлено такі розмежувальні ознаки між ними: 1) адресат
надання допомоги — іноземна держава, іноземна організація або їх
представники (ст. 111 КК), держава, що здійснює збройну агресію проти
України, або її представники, або інші незаконні збройні формування (ст. 1142
КК); 2) наявність попереднього контакту (перед вчиненням державної зради) з
іноземною організацією, іноземною державою або їх представниками (ст. 111
КК) та відсутність такого контакту (ст. 1142 КК); 3) наявність попередньо
отриманого завдання від іноземної держави, іноземної організації або їх
представників (ст. 111 КК) та відсутність такого завдання (ст. 1142 КК).
Характеристика надання господарської допомоги ворогу дало можливість
дійти таких висновків. По-перше, кримінальна відповідальність за провадження
господарської діяльності може наставати лише в разі, якщо надається саме
допомога в розумінні створення умов для доповнення та/або компенсації
можливостей ворога здійснювати та виконувати ту діяльність, яка містить
ознаки складів злочинів проти національної безпеки України та спрямована на
заподіяння шкоди національним інтересам України. По-друге, провадження
господарської діяльності на тимчасово окупованій території є правомірним
у разі виконання тих видів робіт, які підпадають під поняття цивільної оборони
у розумінні норм міжнародного гуманітарного права, та/або необхідні для
виживання на такій території в умовах окупації, та/або полягають в наданні
комунальних послуг населенню на цій території. Провадження такої дозволеної
господарської діяльності само по собі повинно виключати кримінальну
відповідальність за ч. 4 ст. 1111 КК та передбачати як безпосереднє здійснення
такої діяльності, так і виконання адміністративно-господарських або
організаційно-розпорядчих функцій. Саме по собі провадження господарської
діяльності, дозволеної під час окупації, не утворює імунітету від притягнення
громадян України до кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 1111 КК у тому
разі, коли встановлено факт взаємодії обвинуваченого з представниками
окупаційної влади, тобто факт надання такій владі допомоги. По-третє, органи,
організації, підприємства та установи належать до окупаційної влади держави-
агресора лише в тому разі, коли вони здійснюють свою діяльність у державному
секторі економіки держави-агресора, представляючи тим самим інтереси цієї
держави. Приватні юридичні особи, які діють за законодавством держави-
агресора, до окупаційної адміністрації держави-агресора не належать. По-
четверте, будь-яка форма колабораційної діяльності характеризується такими
загальними ознаками, як місце вчинення злочину — тимчасово окупована
територія, та громадянство суб’єкта — громадянство України.
Характеристика надання ворогу військової допомоги дозволила дійти
таких висновків. По-перше, надання ворогу військової допомоги передбачено
в КК в ч. 4 ст. 111-1 (передача матеріальних ресурсів незаконним збройним чи
воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території,
та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора) та в ч. 7 цієї
статті. По-друге, дії громадянина України, який вступив до складу незаконного
збройного формування, зокрема такого, що створене на тимчасово окупованій
території, незалежно від часу вчинення злочину, становлять державну зраду
у формі переходу на бік ворога, а в період після 24.02.2022 — такі дії підлягають
кваліфікації за ч. 2 ст. 111 КК; подальша участь у складі незаконного
воєнізованого або збройного формування, створеного на тимчасово окупованій
території, не охоплюється вказаною вище формою державної зради, у зв’язку з
чим така участь підлягає додатковій кваліфікації за ч. 7 ст. 1111 КК; ставлення
у вину додатково відповідних частин ст. 260 та/або ст. 258-3 КК є
необґрунтованим. По-третє, для ідентифікації вчинених дій громадянином
України, які виявилися у збиранні та наданні ворогу воєнно значущої
інформації, передбаченої ст. 1142 КК, як державної зради (ст. 111 КК), органу
досудового розслідування необхідно встановити та зібрати докази, а суду їх
безпосередньо дослідити, які б свідчили не тільки про передачу такої
інформації ворогу, а й вказували б однозначно на те, що громадянин України
співпрацював з представником ворога, виконуючи відповідне завдання РФ. По-
четверте, за ч. 4 ст. 1111 КК кримінальна відповідальність повинна наставати
незалежно від того, чи є колаборант законним власником певної речі чи ця річ
опинилася в нього випадково.
Результатом опрацювання завдань, що належало виконати під час
підготовки розділу 2, стали такі пропозиції до КК: запропоновано уточнено в
диспозиції ч. 1 ст. 111 КК таку форм вчинення державної зради, як надання
допомоги у проведенні розвідувально-підривної діяльності проти України;
передбачити у ч. 4 ст. 1111 КК таке діяння, як передача відомостей про громадян
України з метою її використання у протиправний спосіб; доповнити ч. 4 ст. 1111
КК вказівкою на надання допомоги незаконно створеним органам влади на
тимчасово окупованій території та органам влади держави-агресора, а ч. 7 цієї
статті — на збройні формування держави-агресора; у ч. 4 ст. 1111 КК
передбачити суб’єктом злочину громадянина України; у диспозицію ч. 4 ст. 1111
КК включити формулювання «за відсутності ознак пособництва державі-
агресору (ст. 1112 цього Кодексу)»; у частинах 4 та 7 ст. 1111 КК вказати на
вчинення злочину у відповідній формі на тимчасово окупованій території.
Розділ 3 присвячено дослідженню пособництво державі-агресору як
форми надання допомоги ворогу. На підставі аналізу остаточних судових
рішень виокремлено такі основні форми умисних дій, спрямованих на
пособництво державі-агресору: благодійне, воєнізоване, викривальне, ресурсне,
валютне, інформаційне, політичне, освітнє, посадове, підприємницьке
пособництво. Під добровільною передачею матеріальних ресурсів чи інших
активів у контексті встановлення ознак суспільно небезпечного діяння,
передбаченого у ст. 1112 КК, запропоновано розуміти виключно їх добровільну
безоплатну передачу адресату, який зазначений у цій статті, що включає
фактично як збут відповідних матеріальних ресурсів або інших активів, так і
здійснення господарської діяльності певною особою, у ході якої відбувається
реалізація певної продукції, що підпадає під поняття матеріальних ресурсів або
інших активів. Запропоновано під представником держави-агресора (ст. 1112
КК) розуміти особу, носія публічної влади, яка уповноважена законом
представляти інтереси держави/органу державної влади держави-агресора,
реалізуючи повноваження публічної влади, з приводу і для реалізації функцій і
завдань такої держави-агресора у процесі досягнення нею своїх агресивних
цілей, спрямованих на анексію території України, ліквідації територіальної
цілісності та недоторканності нашої держави. Суб’єктивна сторона пособництва
державі-агресору характеризується наявністю прямого умислу та мети
– заподіяння шкоди Україні. Ураховуючи те, що мета вчинення злочину
передбачена законодавцем у диспозиції ст. 1112 КК, а також загалом мета
вчинення кримінальних правопорушень визначена як самостійний елемент
предмета доказування (п. 2 ч. 1 ст. 91 КПК), без збирання органом досудового
розслідування доказів на підтвердження такої мети, та безпосереднього
дослідження судом таких доказів, особа не може бути поза розумним сумнівом
визнана винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ст. 1112 КК.
Запропоновано у диспозиції ст. 1112 КК вказати на воєнізовані формування
держави-агресора для забезпечення повноти кримінально-правового
регулювання відповідальності за пособництво державі-агресору; виключити
вказівку на громадянина України як суб’єкта злочину, передбаченого ст. 1112
КК, а також передбачити, що пособництво державі-агресору вчиняється на
будь-якій території, за винятком тимчасово окупованої.

Додатки:

Дисертація Висновок