Круговий Дмитро Сергійович

• Статус: Захист планується
• Спеціальність: 081 – «Право»
• Назва дисертаційної роботи: «Конституційно-правові засади реалізації права на справедливий суд в умовах воєнного стану в Україні»
• Науковий консультант: АНТОНОВ Володимир Олександрович, доктор юридичних наук, доцент, провідний науковий співробітник відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України
• Дата та час захисту: 30 липня 2026, 11:00
• Місце захисту: Інститут держави і права імені В. М. Корецького Національної академії наук України (01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4), змішаний формат

Анотація:

Круговий Д. С. Конституційно-правові засади реалізації права на
справедливий суд в умовах воєнного стану в Україні. — Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора
філософії (081 — Право). Інститут держави і права імені В. М. Корецького
НАН України, Київ, 2026.
Дисертацію присвячено комплексному вивченню конституційно-
правових засад реалізації права на справедливий суд в умовах воєнного стану
в Україні.
У першому розділі «Теоретико-правові питання становлення концепції
справедливого суду в незалежній Україні» здійснено загальнотеоретичну
характеристику права на справедливий суд та його елементів, а також
досліджено специфіку правового регулювання права на справедливий суд в
Україні, зокрема у контексті міжнародних стандартів.
Арґументовано, що право на справедливий суд охоплює широкий
спектр процесуальних гарантій — від принципу рівності сторін і змагальності
процесу, права на публічний розгляд справи упродовж розумного строку, до
забезпечення незалежності та безсторонності суддів, а також належної
мотивації судових рішень. Такий обсяг гарантій формує багаторівневу
структуру цього права, що унеможливлює його звужене тлумачення чи
формальне застосування. Тож, відмічено, що забезпечення цього права
повинно розглядатися як пріоритет державної політики у сфері правосуддя, а
його порушення — як загроза всій системі захисту прав і свобод людини.
Наголошено, що сутність права на справедливий суд передусім полягає
у визнанні за кожною людиною гарантованої Конституцією України
можливості отримати ефективний судовий захист у такій процедурі, яка
забезпечує реальний доступ до представлення та дослідження доказів,
рівність процесуальних можливостей сторін, незалежність і безсторонність
суду, ухвалення мотивованого рішення та його реальне виконання. Саме як
фундаментальне право людини право на справедливий суд визначає
конституційно допустимі межі здійснення правосуддя й орієнтує діяльність
держави та судової влади на стандарти верховенства права, юридичної
визначеності та ефективності захисту. Зазначене право не зводиться до
формальної можливості звернутися до суду чи отримати рішення для
статистики. Його зміст становить гарантія належної якості судової
процедури, яка, з однієї сторони, стримує свавільну дискрецію публічної
влади, а з іншої — покладає на державу позитивні обов’язки щодо створення
та підтримання організаційних, кадрових, фінансових і технічних умов,
необхідних для реальної здійсненності судового захисту.
Запропоновано авторське доповнення понятійно-категоріального
апарату завдяки тлумаченням, серед яких доцільно виділити насамперед
наступні: 1) «право на справедливий суд»; 2) «суд»; 3) «справедливість»; 4)
«справедливість у правосудді»; 5) «конституційне обмеження прав і свобод
людини».
Вказано, що сучасне регулювання права на справедливий суд в Україні
має виразні сильні сторони, що структурно укріплюють правопорядок.
Передусім, конституційне закріплення ключових гарантій справедливого
судочинства створює найвищий рівень правового захисту, робить
дотримання цих гарантій обов’язковим для всіх органів публічної влади та
забезпечує їхню стабільність і пріоритетність у системі права. Водночас
імплементація приписів статті 6 Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод разом із усталеною практикою ЄСПЛ гармонізує
національне судочинство з європейськими стандартами, підвищує його
легітимність і зміцнює суспільну довіру до правосуддя із застереженням
щодо тимчасових обмежень, зумовлених воєнним станом. Інституційно цю
рамку підтримують реформи судової влади, а саме конкурсний добір і
кар’єрне просування суддів, дієві дисциплінарні механізми та зростаюча
відкритість діяльності судів, що у своїй сукупності на практиці гарантують
незалежність і безсторонність як необхідні умови справедливого розгляду.
Важливою опорою стала й цифрова модернізація, адже єдина судова
інформаційно-телекомунікаційна інфраструктура та її модулі –
«Електронний кабінет», «Електронний суд», підсистема
відеоконференцзв’язку — перетворюють конституційні приписи (зокрема
статті 55, 124 і 129) на щоденну практику доступу до правосуддя,
забезпечуючи ідентифікований дистанційний доступ, електронне подання й
отримання процесуальних документів та участь у засіданнях онлайн. За умов
воєнного стану ця інфраструктура підтримує безперервність судового
розгляду, включно з можливістю участі осіб, позбавлених волі, через
відеозв’язок, тоді як передбачений законом паперовий резервний канал у разі
знеструмлення чи технічних збоїв охороняє невід’ємність права на суд навіть
за надзвичайних обставин.
У другому розділі «Особливості реалізації права на справедливий суд в
умовах воєнного стану в Україні» досліджено право на справедливий суд в
умовах правообмежень, зумовлених введенням воєнного стану,
проаналізовано вплив воєнного стану на розвиток судової практики, а також
розкрито концептуальні основи оптимізації реалізації права на справедливий
суд в умовах воєнного стану.
Наголошено, що право на справедливий суд у період воєнного стану
стає показником життєздатності конституційного порядку, а саме чи здатна
держава застосовувати інструменти правообмежень без підриву сутнісного
змісту цього права, чи спроможна вона інституційно витримати виклик
війни, не допустивши нормалізації надзвичайності та девальвації правових
цінностей. Саме наукове осмислення цих питань дозволяє виробити
комплексні підходи до оптимізації правового механізму, який забезпечує
одночасно і захист держави, і захист людини.
Констатовано, що воєнний вимір реалізації права на справедливий суд
не зводиться до окремих недоліків, а виявляє системну трансформацію у
самій конфігурації конституційних гарантій. В основі цього зсуву лежить
багаторівнева неузгодженість: на нормативному рівні — нестиковки між
конституційними приписами про частковість і тимчасовість обмежень та
сукупністю підзаконних і спеціальних процесуальних нормативних приписів;
на інституційному — уразливість організаційної спроможності судів до
безпекових ризиків і релокацій; на юрисдикційно-доступовому –
невизначеність територіальних переліків і логістичні бар’єри для учасників
процесу; на процесуально-гарантійному — звуження судового контролю під
впливом «особливих режимів» досудового розслідування, що загострює
ризики для презумпції невинуватості, раннього та ефективного доступу до
захисника, конфіденційності комунікації адвоката з клієнтом і мовних
гарантій; на легітимаційно-підзвітному — вимушені обмеження публічності
без достатніх компенсаторів прозорості та мотивованості.
Обґрунтовано, що у практичній площині оптимізація реалізації права
на справедливий суд в умовах воєнного стану постає як
інституціоналізований цикл, що включає планування, застосування,
перевірку та корекцію правових механізмів. На законодавчому рівні
оптимізація передбачає закріплення чітких критеріїв пропорційності для
кожного виду процесуальних обмежень, установлення строків дії тимчасових
винятків із обов’язковим механізмом їх перегляду. У процесуальних
кодексах це має втілюватися через відсилання до офіційних переліків
територій, що дозволяє автоматично відновлювати територіальну підсудність
після деокупації, а також визначати перехідні періоди для поновлення
пропущених процесуальних строків. У сфері кримінальної юстиції йдеться
про запровадження обов’язкової наступної судової перевірки ключових
рішень прокурора, закріплення мінімальних стандартів конфіденційних
дистанційних побачень «адвокат — підзахисний», створення централізованих
реєстрів перекладачів із гарантованим державним фінансуванням. У сфері
виконання судових рішень удосконалення відповідних механізмів має
передбачати перенесення ризиків об’єктивної неможливості виконання з
приватної особи на державу, зокрема шляхом застосування компенсаційних
та інших законодавчо передбачених правових засобів. У площині публічності
важливим є застосування альтернативних форм відкритості — анонімізованих
рішень, відстроченого оприлюднення, підвищених стандартів мотивування,
які забезпечують легітимність судової влади в умовах обмеженого доступу
громадськості. Вказане повинно ґрунтуватися на багаторівневій системі
підзвітності та показників ефективності.

Додатки:

Дисертація Висновок Повідомлення про утворення разової СВР Відгук Стрєльцова О. В. Відгук Наливайко Л. Р. Рецензія Беззубова Д. О. Рецензія Омельченко Н. Л.