Іванов Вадим Петрович

• Статус: Захист планується
• Спеціальність:
• Назва дисертаційної роботи: «Зловживання правом у механізмі реалізації права: зарубіжний та національний досвід»
• Науковий консультант: Пархоменко Наталія Миколаївна, доктор юридичних наук, професор
• Дата та час захисту:
• Місце захисту: Інститут держави і права імені В. М. Корецького Національної академії наук України (01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4)

Анотація:

Іванов В. П. Зловживання правом у механізмі реалізації права: зарубіжний
та національний досвід. — Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії (PhD) за
спеціальністю 081 — «Право» (08 — Право). Інститут держави і права імені
В. М. Корецького Національної академії наук України, Київ, 2026.
Зловживання правом належить до дискусійних категорій сучасної
загальнотеоретичної юриспруденції. Визначення його правової природи, критеріїв
виявлення та відмежування від правомірної реалізації суб’єктивних прав
залишається предметом наукових дискусій. Практичне значення зловживання
правом суб’єктами права зумовлене необхідністю оцінки їх поведінки, яка
формально відповідає вимогам закону, однак суперечить його призначенню та
загальним засадам права.
Дослідження зловживання правом у дисертації здійснюється в контексті
механізму реалізації права як складової процесу правореалізації, що пов’язана зі
здійсненням суб’єктивних прав, виконанням юридичних обов’язків суб’єктами
правовідносин та досягненням цілей правового регулювання. За допомогою
поєднання доктринального, нормативного та правозастосовного вимірів автором
простежувалось як змінювалися підходи до розуміння зловживання правом в
юридичній науці, судовій практиці і яким чином вони відображаються на сьогодні.
Єдиного підходу до визначення сутності зловживання правом у сучасній
юридичній науці не сформовано. У різних концепціях науковці розглядають його
як різновид правопорушення, форму недобросовісної поведінки, особливий спосіб
реалізації суб’єктивного права або самостійне правове явище. Кожен із цих
підходів відображає окремі риси досліджуваного феномену, однак не пояснює
повною мірою його місце у механізмі реалізації права та особливості
функціонування правового регулювання.
З’ясування правової природи зловживання правом та визначення його місця
у структурі правореалізації дозволяє розглядати його як особливий прояв
3
деформації механізму реалізації права. Йдеться про ситуації, коли особа
використовує надані їй правові можливості із формальним дотриманням
законодавства, але спосіб їх здійснення виходить за межі функціонального
призначення права та не відповідає принципам, на яких ґрунтується правове
регулювання.
Зловживання правом визначається автором як юридично значуща, свідомо-
вольова поведінка суб’єкта права, що полягає у здійсненні суб’єктивного права
або реалізації владного повноваження у формально допустимих законодавством
межах всупереч їх функціональному призначенню, соціальній меті та принципам
права. Поведінка відхиляється від належної моделі правореалізації, створює
реальну загрозу або спричиняє шкоду правам і законним інтересам інших
суб’єктів права, суспільству чи державі, що обумовлює настання юридичних
наслідків.
У межах запропонованої концепції по-іншому осмислюється і
співвідношення зловживання правом із суміжними правовими категоріями. Його
неможливо повністю ототожнити з правопорушенням, з правомірною
поведінкою. Формальна відповідність закону сама по собі не свідчить про належну
реалізацію права. Вирішального значення набувають декілька запитань. По-
перше, чи відповідає поведінка принципам справедливості, добросовісності та
розумності, на яких ґрунтується сучасний правопорядок. По-друге, чи не порушує
права, свободи та законні інтереси інших суб’єктів права.
Запропонована система взаємопов’язаних критеріїв виявлення зловживання
правом передбачає комплексну оцінку мети поведінки суб’єкта, способу
здійснення права, відповідності принципам справедливості, добросовісності,
розумності, а також їх наслідків для інших учасників правовідносин. Кожен із
критеріїв має самостійне значення, однак лише їх поєднання дає можливість
встановити, чи відповідає реалізація суб’єктивного права його функціональному
призначенню та вимогам загальних принципів права.
Принципи розумності, добросовісності, справедливості виступають
практичними орієнтирами для визначення меж допустимої поведінки суб’єктів
правовідносин. У дослідженні вони розглядаються як загальні засади права, що
окреслюють ці межі. Їх застосування забезпечує належну правову оцінку у
випадках, коли формальне дотримання закону не гарантує досягнення
справедливого результату.
Добросовісність характеризує внутрішню спрямованість поведінки
суб’єкта, що проявляється у сумлінному здійсненні прав, повазі до прав та
законних інтересів інших осіб, а також утриманні від використання наданих
правових можливостей усупереч їх призначенню. Справедливість забезпечує
збалансованість приватних і публічних інтересів під час реалізації права. Для
оцінки розумності визначальними є пропорційність обраного способу здійснення
права, його доцільність та відповідність меті правового регулювання.
Факт зловживання правом не можна встановити лише шляхом перевірки
формальної відповідності поведінки вимогам законодавства. Враховуються мета
здійснення суб’єктивного права, спосіб його реалізації, характер поведінки
суб’єкта, її вплив на права й законні інтереси інших учасників правовідносин, а
також обставини, за яких відповідне право було реалізоване. Межі здійснення
суб’єктивного права визначаються його функціональним призначенням. У
кожному конкретному випадку аналіз охоплює зміст правових приписів,
принципи права, фактичні обставини справи та особливості реалізації
відповідного суб’єктивного права. Поведінку суб'єкта оцінюють крізь призму
правових цінностей.
Прояви зловживання правом у різних сферах правового регулювання мають
спільну правову природу, незважаючи на галузеві особливості їх прояву. Вони
пов’язані зі здійсненням суб’єктивних прав або реалізацією владних повноважень
всупереч їх функціональному призначенню, що призводить до порушення цілей
правового регулювання та балансу інтересів учасників правовідносин.
Матеріально-правові прояви зловживання правом охоплюють випадки
недобросовісного здійснення суб’єктивних прав. У сфері приватного права
зловживання правом найчастіше пов’язане з недобросовісним здійсненням
суб’єктивних прав рівноправними учасниками правовідносин. У публічно-
правовій сфері зустрічаються інші прояви. Вони стосуються використання
владних повноважень усупереч їх призначенню, впливають на публічний інтерес
і можуть спричиняти негативні наслідки для суспільства та держави.
Інший характер мають прояви зловживання у процесуальній сфері. Тут
предметом недобросовісного використання стають процесуальні права сторін та
учасників судових справ, а також юридичні механізми судового захисту. Судова
практика свідчить, що окремі процесуальні можливості використовуються
усупереч меті належного захисту прав та інтересів для затягування розгляду
справи, створення перешкод іншим учасникам процесу або отримання
необґрунтованих процесуальних переваг.
Серед найбільш поширених форм процесуального зловживання правом
судова практика виокремлює подання завідомо безпідставних заяв і скарг,
неодноразове ініціювання тотожних процесуальних дій, маніпулювання
процесуальними механізмами та інші дії, що формально відповідають вимогам
процесуального законодавства, однак суперечать завданням судочинства. Такі
прояви здійснюються з урахуванням процесуальних норм, принципів розумності,
добросовісності, справедливості, а також фактичних обставин реалізації
процесуальних прав.
Матеріально-правові та процесуально-правові прояви зловживання правом
мають спільну правову природу. Особливості відповідних правовідносин,
характер реалізованих прав і механізми юридичного реагування визначають
специфіку їх прояву в окремих галузях права. Це підтверджує міжгалузевий
характер зловживання правом і дає підстави застосовувати єдині теоретичні
критерії його оцінки незалежно від сфери правового регулювання.
Правові позиції Верховного Суду та Європейського суду з прав людини
свідчать про послідовне розширення застосування принципів права під час оцінки
поведінки учасників правовідносин. Судова практика орієнтується на
встановлення функціонального призначення права, мети правового регулювання
та змісту відповідної правової норми. Поряд із цим оцінюються мотиви поведінки
суб’єкта, спосіб здійснення ним суб’єктивного права, наслідки такої поведінки, а
також необхідність забезпечення справедливого балансу між інтересами
учасників правовідносин. Все це забезпечує відмежування добросовісної
реалізації права суб’єктами права від випадків його зловживання в матеріально-
правових та процесуально-правових проявах.
На підставі аналізу наукових підходів, норм чинного законодавства та
практики їх застосування у дисертації запропоновано авторську систематизацію
заходів протидії зловживанню матеріальними та процесуальними правами, що
забезпечує цілісне уявлення про систему заходів протидії зловживанню правом та
визначає їх місце і призначення у механізмі правового регулювання.
Систематизація здійснюється за чотирма критеріями: функціональним
призначенням заходів, предметом їх правового впливу, процесуальною формою
реалізації та суб’єктом ініціювання.
Порівняння доктринальних підходів і сучасної судової практики
здійснювалося з урахуванням положень природно-правової концепції, підходів,
сформованих у межах категорій Good Faith, Reasonableness та Equity, окремих
положень міжнародного права, а також української правової доктрини й судової
практики. Спільною для цих підходів є орієнтація на оцінку здійснення
суб’єктивних прав крізь призму їх функціонального призначення, загальних засад
цивільного законодавства.
У дисертації окремо досліджено зарубіжний досвід протидії зловживанню
правом. Аналіз законодавства Німеччини і Франції засвідчив, що протидія таким
проявам ґрунтується на принципі добросовісності та поєднує матеріально-правові
й процесуальні заходи реагування, серед яких відмова у судовому захисті,
покладення судових витрат, накладення штрафів і відшкодування завданої шкоди.
Проведене порівняння дає можливість простежити спільний підхід європейських
правових систем до оцінки недобросовісного здійснення суб’єктивних прав і
визначення юридичних наслідків їх зловживання.
Механізм протидії зловживанню правом розглядається як система
взаємопов’язаних превентивних, процедурно-обмежувальних і санкційних
засобів. До її складу віднесено нормативне закріплення принципу добросовісності,
процесуальні запобіжники щодо недобросовісної поведінки учасників процесу та
заходи юридичної відповідальності, що застосовуються у випадках зловживання
правом.

Додатки:

Дисертація Висновок