Мартищенко Сергій Леонідович

• Статус: Ступінь присуджено
• Спеціальність: 081 – «Право»
• Назва дисертаційної роботи: «Правові засади децентралізації в рамках адміністративно-територіальної реформи в Україні»
• Науковий консультант: Панчишин Руслан Ігорович, доктор юридичних наук, доцент
• Дата та час захисту: 02 квітня 2026, 12:00
• Місце захисту: Інститут держави і права імені В. М. Корецького Національної академії наук України (01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4), захист відбудеться онлайн.

Анотація:

Мартищенко С. Л. Правові засади децентралізації в рамках
адміністративно-територіальної реформи в Україні. — Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису. — Київ, 2026.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(081 — Право). — Інститут держави і права імені В. М. Корецького Національної
академії наук України
Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою,
комплексним дослідженням правових засад децентралізації в рамках
адміністративно-територіальної реформи в Україні.
Дисертаційну роботу присвячено науково-методологічним,
адміністративно-правовим і практичним аспектам децентралізації в рамках
адміністративно-територіальної реформи в Україні.
Визначено, що в основі децентралізації лежить така модель управління,
що ґрунтується на демократичних засадах чіткого розмежування повноважень
між центральними органами державної влади й органами місцевого
самоврядування, підвищення ступеня залучення жителів адміністративно-
територіальної одиниці первинного (базового) рівня до управління справами
громади (об’єднаної громади) та передання на місцевий рівень управління
виключних повноважень щодо вирішення усіх питань місцевого значення,
крім тих, що безпосередньо законом вилучені з відання органів місцевого
самоврядування базового рівня.
Доведено, що формування децентралізованої моделі публічного
управління можливе лише за умови утворення спроможних в економічному,
ресурсному, кадровому й іншому аспектах територіальних громад, які б були
здатними самостійно та під власну відповідальність, використовуючи
переважно власні бюджетні надходження, реалізовувати свої повноваження у
сфері управління справами місцевого значення.
Обґрунтовано, що проблеми та недоліки адміністративно-
територіальної реформи децентралізації влади в Україні можна об’єднати у
такі умовні групи:
- політико-правові: незадовільні темпи здійснення реформи, недостатня
відповідність проміжних результатів адміністративно-територіальної реформи
децентралізації влади запланованим темпам здійснення; зниження якості й
ефективності управлінських, зокрема політичних рішень, які ухвалюються на
місцях; відсутність конституційної основи проведення реформи, що ставить під
сумнів деякі заходи, наприклад, новий адміністративно-територіальний устрій
і територіальну організацію місцевої влади; рецентралізація, що знижує
ефективність управління на місцях, породжує недовіру громад до органів
державної влади та створює ризики політичної залежності місцевого
самоврядування від центральних інституцій;
- організаційні: проблеми надання якісних послуг населенню, що
стосується передусім зниження доступності для деяких регіонів медичних й
освітніх послуг, а також послуг, які громадяни отримують через центри
надання адміністративних послуг; нестача висококваліфікованих кадрів;
- фінансово-бюджетні: відсутність відповідальності органів місцевого
самоврядування та їхніх посадових осіб за власну некомпетентність у
розпорядженні коштами місцевого бюджету; нерівномірність розподілу
фінансових можливостей об’єднаних територіальних громад, деякі з яких є
більш привабливими для бізнесу за своїм географічним, природним
положенням, кліматичними умовами тощо, а інші — менш привабливими;
- адміністративно-контрольні: зростання рівня корупції та зловживань
серед органів місцевого самоврядування; проблема забезпечення
адміністративного контролю за правомірністю рішень органів місцевого
самоврядування у поєднанні зі збереженням самостійності органів місцевого
самоврядування та недопустимості втручання держави у їхню діяльність тощо.
Доведено, що на сучасному етапі реформування особливо актуальними
є проблеми, пов’язані із запровадженням правового режиму воєнного стану та
новими завданнями, що постали перед органами місцевого самоврядування у
зв’язку із цим, а саме: проблема суттєвої нестачі власних бюджетних
надходжень на виконання покладених на ці органи завдань і функцій, зокрема
додаткових, зумовлених потребами оборони, на відновлення територій, що
зазнали руйнувань, на виконання додаткових функцій щодо організації роботи
із внутрішньо-переміщеними особами, надання допомоги військовим
адміністраціям; у таких умовах важливого значення набуває можливість участі
органів місцевого самоврядування у співробітництві із зарубіжними
партнерами й асоціаціями в напрямі реалізації заходів з відбудови
зруйнованих унаслідок воєнних дій міст та інших населених пунктів,
залучення міжнародної допомоги й отримання міжнародних грантів у форматі
такої співпраці.
Обґрунтовано, що результатом децентралізації у межах проведення
адміністративно-територіальної реформи є удосконалення територіальної
організації місцевої влади на всіх рівнях та, відповідно, підвищення
ефективності здійснення публічного управління на місцях. На базовому рівні
внаслідок здійснення децентралізації в межах адміністративно-територіальної
реформи відбулися суттєві правові зміни, зокрема: сформовано фінансово й
організаційно спроможні територіальні громади, переважно шляхом їхнього
добровільного об’єднання. Це привело до розширення повноважень органів
місцевого самоврядування в різних сферах публічного управління, включно з
плануванням місцевого розвитку, управлінням ресурсами та наданням
публічних послуг на базовому рівні.
Виявлено значне розширення міжнародних повноважень органів
місцевого самоврядування, оскільки їхня активна участь у міжнародних
відносинах стала дієвим інструментом у розвитку місцевих громад і територій.
Це дало змогу органам місцевого самоврядування брати участь у проєктах
транскордонної співпраці, отримувати міжнародну технічну допомогу та
реалізовувати спільні ініціативи з удосконалення інфраструктури, соціально-
культурної сфери, екологічної й освітньої політики об’єднаних
територіальних громад. Отже, децентралізація сприяла інтеграції місцевих
громад у глобальні процеси та забезпечила умови для сталого розвитку на
базовому рівні.
Правовий режим тимчасово окупованої території України визначено як
закріплений у законодавстві України та зумовлений цілями державної
політики деокупації спеціальний порядок: а) здійснення публічного
управління на тимчасово окупованих територіях; б) забезпечення захисту прав
та інтересів громадян України, що продовжують проживати на таких
територіях або вимушено покинули тимчасово окуповані території;
в) визначення способу перетину кордону з такими територіями; г) захисту
культурної спадщини на тимчасово окупованих територіях; д) гарантування
права власності та користування майном тощо.
Унаслідок вивчення досвіду європейських держав встановлено, що
запорукою успішної децентралізації публічної влади та проведення
адміністративно-територіальної реформи є: 1) чітке окреслення мети та
завдань проведення децентралізації з визначенням стратегічних і поточних
цілей у програмних актах державного планування; 2) збалансованість
державної політики у сфері децентралізації, що передбачає врахування й
узгодження інтересів на всіх рівнях, починаючи з інтересів мешканців громад
й охоплюючи регіональні та державні інтереси; 3) проведення
роз’яснювальної компанії серед мешканців громади, надання методичної
допомоги місцевим представницьким органам щодо питань, пов’язаних із
проведенням децентралізації, а також широке залучення громадськості до
визначення способів і завдань реалізації реформи, тобто урахування
громадської думки із цього приводу; 4) узгодженість територіальної
організації місцевої влади зі сформованими органами місцевого
самоврядування нижнього рівня, максимальне зосередження публічного
управління на місцях на нижньому рівні організації місцевого
самоврядування; формування переважно трирівневої організації
адміністративно-територіального устрою та системи місцевої влади;
5) децентралізація не вимагала самоусунення держави від відповідальності за
сфери, повноваження в яких передані до органів місцевого самоврядування,
що передбачає продовження фінансування реалізації повноважень у цих
сферах на засадах субсидіарності.
З метою запровадження позитивного європейського досвіду під час
удосконалення організаційно-правових, соціально-економічних й інших засад
адміністративно-територіальної реформи у рамках децентралізації влади в
Україні запропоновано: 1) узгодження організації місцевої публічної влади з
організацією трирівневого адміністративно-територіального устрою
(об’єднана громада, район та область), чітке розмежування повноважень між
органами місцевого самоврядування різних рівнів (між радами територіальних
громад, районними й обласними радами), а також виконавчими органами
місцевого самоврядування та державними виконавчими органами одного
рівня (виконкомами районних рад і районними державними адміністраціями;
виконкомами обласних рад й обласними державними адміністраціями); 2) для
уникнення дублювання повноважень між органами місцевого самоврядування
різних рівнів ухвалити окремі закони про організацію місцевої влади на
кожному з рівнів (базовому, регіональному й обласному); 3) розширити форми
безпосередньої громадської участі в ухваленні рішень місцевого значення;
регламентувати в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні»
форми безпосередньої участі громадян в ухваленні рішень органами місцевого
самоврядування, зокрема такі, як громадські публічні обговорення,
консультації, участь у засіданнях рад, комітетів, робочих групах тощо;
4) запровадити більш чіткий і регламентований механізм здійснення
державного контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування на
різних рівнях організації.
Підготовлено рекомендації щодо удосконалення правового регулювання
регіонального рівня місцевого самоврядування шляхом розроблення окремого
Закону про місцеве самоврядування на регіональному рівні, у якому
запропоновано визначити: 1) чіткий перелік сфер відання, що належать до
компетенції органів місцевого самоврядування регіонального рівня; 2) порядок
розмежування повноважень держави й органів місцевого самоврядування
регіонального рівня в таких сферах, як оборона, освіта та наука, а також
бюджетна сфера; 3) систему органів місцевого самоврядування регіонального
рівня, їхніх виконавчих апаратів, інших утворюваних у їхньому складі відділів,
управлінь чи департаментів, порядок їх формування, а також правовий статус
депутата відповідної ради й інших посадових осіб; 4) порядок делегування
органами місцевого самоврядування регіонального рівня повноважень
обласним державним адміністраціям і порядок взаємодії між відповідними
органами у сфері реалізації делегованих повноважень; 5) форми рішень, які
ухвалюються регіональними органами місцевого самоврядування, порядок
їхнього прийняття, включно із процедурою проведення громадського
обговорення тощо.
З метою удосконалення правового статусу місцевої громади, зміцнення
її інституційної спроможності, поліпшення прозорості та підзвітності у її
діяльності, а також підвищення ефективності інтеграції українських громад до
європейського простору місцевого самоврядування запропоновано надати
територіальній громаді статус юридичної особи, передбачивши це у законах
України «Про адміністративно-територіальний устрій України» та «Про
самоврядування громади», а також уніфікувати поняття «громади» та
законодавчо його закріпити.
Доведено, що перевагами статусу юридичної особи для територіальної
громади є: 1) підвищення прозорості та зміцнення значення громадського
контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування; 2) чіткість
визначення реальних власників майна громади, зокрема й у правовій площині,
та підвищення правової визначеності для третіх осіб щодо статусу посадових
осіб, які діють від імені громади; 3) сприяння зміцненню фінансової
незалежності територіальних громад та зміцнення основи для побудови
партнерських відносин між державою та місцевим самоврядуванням,
підвищення самостійності громад і прозорості фінансових потоків.
Для недопущення дублювання повноважень органів місцевого
самоврядування базового та районного рівнів обґрунтовано необхідність
вилучення із повноважень районних рад повноважень щодо розподілу
переданих з Державного бюджету коштів у вигляді субвенцій між бюджетами
територіальних громад, урегулювання земельних питань, управління
природоохоронними об’єктами й об’єктами культурної та історичної
спадщини місцевого значення, передавши такі повноваження до власних
повноважень органів місцевого самоврядування базового рівня; ст. 44, що
передбачає делегування повноважень районних і обласних рад відповідним
місцевим державним адміністраціям, необхідно видалити, оскільки саме
існування місцевих державних адміністрацій після завершення
децентралізації є недоцільним.

Додатки:

Дисертація Повідомлення про утворення разової СВР Висновок Рецензія Батанова О. В. Рецензія Марцеляк О. В. Відгук Баймуратов М. А. Відгук Журавля Я. В. Рішення про присудження ступеня доктора філософії

Трансляція: