Міськів Тарас Іванович

• Статус: Захист планується
• Спеціальність: 081 – «Право»
• Назва дисертаційної роботи: «Призначення покарання за злочини проти основ національної безпеки України»
• Науковий консультант: Кваша Роман Сергійович, доктор філософії в галузі права
• Дата та час захисту:
• Місце захисту: Інститут держави і права імені В. М. Корецького Національної академії наук України (01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4)

Анотація:

Міськів Т. І. Призначення покарання за злочини проти основ
національної безпеки України. — Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081
«Право» (08 — Право). Інститут держави і права імені В. М. Корецького
Національної академії наук України, Київ, 2026.
У дисертації здійснено комплексне дослідження особливостей призначення
покарання за злочини проти основ національної безпеки. Проаналізовано санкції
окремих складів злочинів з урахуванням законодавчих змін, запроваджених в
умовах повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, узагальнено
судову практику застосування цих санкцій, виявлено основні тенденції та
проблеми призначення покарання за такі кримінальні правопорушення.
Обґрунтовано напрями подолання встановлених проблем, запропоновано
рекомендації щодо вдосконалення кримінального законодавства та формування
узгоджених і послідовних підходів у судовій практиці.
Дослідження проведено в умовах трансформації законодавства про
кримінальну відповідальність за злочини проти основ національної безпеки, коли
суспільний запит на справедливість є особливо високим, що зумовило потребу
переосмислення підходів до призначення покарання за такі злочини з огляду на
забезпечення його адекватності та пропорційності.
Розділ 1 присвячено комплексному аналізу покарань за злочини проти основ
національної безпеки України з огляду на сучасні законодавчі зміни та сформовану
судову практику призначення покарання. У цьому розділі досліджено законодавчі
підходи до формування санкцій окремих складів злочинів, виявлено певні
неузгодженості між визначеним законодавцем видом та розміром покарання та
ступенем суспільної небезпечності відповідного прояву злочинної поведінки.
Виявлено, що запроваджене в ч. 1 та 2 ст. 111-1 КК України як безальтернативного
основного покарання позбавлення права обіймати певні посади або займатися
певною діяльністю не сприяє досягненню мети покарання, зокрема, при
призначенні особам, які вчинили зазначені кримінально протиправні діяння, але
при цьому, жодних посад не обіймали. Надмірну суворість покарання за ч. 6 ст.
111-1 КК України у виді позбавлення волі на строк від 10 до 12 років виявлено при
порівнянні з іншими покараннями за вчинення колабораційної діяльності та
покараннями за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених іншими
розділами Особливої частини КК України. Певні зауваження в контексті
правозастосування викликає покарання, передбачене санкціями ч. 2 ст. 111 КК
України та ч. 8 ст. 111-1 КК України, у виді довічного позбавлення волі в
альтернативі лише з позбавленням волі на 15 років. Такий підхід до конструювання
санкції створює ситуацію, за якої суд фактично позбавлений можливості вибору
пропорційного та адекватного покарання особам, які його вчинили. Також
встановлено, що колабораційна діяльність за ч. 7 ст. 111-1 КК України, а також
злочинні діяння, передбачені ч. 3 ст. 114-2 КК України, характеризуються ознаками
конкуренції із окремими проявами (формами вчинення) державної зради, але
водночас передбачають значно менше покарання, хоча становлять підчищену
суспільну небезпечність і завдають істотної шкоди національній безпеці. Це
викликає сумніви щодо виправданості та доцільності такого пом’якшення, тим
більше з огляду на умови воєнного стану.
Не менш дискусійною із позицій узгодженості є такі норми КК України як
ст. 111-2, яка майже повністю дублює зміст ч. 4 ст. 111-1, створює колізію з
більшістю інших частин ст. 111-1, а конкурує із ст. 111. Більше того, недоліком
санкції ст. 111-2 КК України є її надмірна суворість у порівнянні із злочинами
проти основ національної безпеки, які менш суспільно небезпечні.
У межах цього розділу встановлено також ключові тенденції та особливості,
що сформувалися у правозастосовній практиці призначення покарання за злочини
проти основ національної безпеки за умов збройної агресії та воєнного стану.
Встановлено, що призначення покарання за такі злочини характеризується
відсутністю узгодженого та послідовного підходу. Обрання виду й розміру
покарання значною мірою залежить від процесуальної форми здійснення судового
розгляду, зокрема від того, чи ухвалюється вирок у загальному порядку, чи в
порядку спеціального досудового розслідування (in absentia), що перешкоджає
досягненню адекватності та пропорційності покарання.
Суди демонструють різні підходи до оцінки особи винного, а також до
врахування обставин, що пом’якшують і обтяжують покарання. В одних випадках
такі обставини визнаються юридично значущими та належним чином
враховуються при індивідуалізації покарання, тоді як в інших — за подібних
фактичних обставин — вони ігноруються або мають формальний характер.
У Розділі 2 на підставі аналізу вибірки обвинувальних вироків детально
досліджено особливості призначення покарання за кримінальні правопорушення,
передбачені статтями 111, 111-1, 111-2, 114-1 та 114-2 КК України: які фактори
суди враховують при виборі виду та розміру санкції, наскільки послідовно
дотримуються принципи індивідуалізації та диференціації кримінальної
відповідальності.
Встановлено, що надмірна суворість та безальтернативність окремих санкцій
(зокрема ч. 2 ст. 111 і ч. 6 ст. 111-1 КК України) істотно звужує межі суддівського
розсуду при призначенні покарання та обмежує можливості його індивідуалізації.
У результаті це призводить або до призначення покарань, які не повною мірою
відповідають ступеню суспільної небезпечності вчинених діянь, або до широкого
застосування положень ст. 75 КК України та звільнення від відбування покарання
з випробуванням (зокрема у справах за ч. 1 та ч. 2 ст. 114-2 КК України).
При цьому встановлено, що досягнення адекватного та пропорційного
покарання пов’язане не лише з необхідністю законодавчого вдосконалення, але й з
формуванням послідовних та узгоджених підходів до призначення покарання за
кожен із злочинів.
Адекватне кримінально-правове реагування на злочини проти основ
національної безпеки в умовах воєнного стану може бути забезпечене не лише
через перегляд санкцій окремих складів злочинів, а й через формування єдиної та
послідовної судової практики, здатної забезпечити пропорційність та
індивідуалізацію покарання. У зв’язку з цим з метою забезпечення належної
індивідуалізації покарання визначення його виду та розміру має відбуватися з
урахуванням різних факторів, зумовлених специфікою окремого злочину проти
основ національної безпеки, та які можуть впливати на ступінь суспільної
небезпечності діяння і, відповідно, на караність злочину.
При призначенні покарання за освітній колабораціонізм (ч. 3 ст. 111-1 КК
України) ключовим недоліком судової практики є непослідовність у врахуванні
рівня займаної посади та обсягу впливу особи на освітній процес (керівник відділу
освіти, директор закладу загальної середньої освіти, вчитель), а також характеру
здійснюваної діяльності, зокрема можливе поєднання обох форм об’єктивної
сторони складу злочину — впровадження стандартів освіти держави-агресора та
пропаганди.
Господарський колабораціонізм, кримінальна відповідальність за який
встановлена ч. 4 ст. 111-1 КК України, потребує диференційованого підходу при
обранні міри покарання — з урахуванням конкретної форми його вчинення. Так, при
передачі матеріальних ресурсів державі-агресору слід оцінювати мотиви злочинної
поведінки (необхідність виживання чи усвідомлена співпраця), вартість таких
ресурсів, їх значення для воєнних потреб ворога, регулярність такої співпраці та
фактичні наслідки. У разі здійснення господарської діяльності визначальними
виступають ключовими виступають місце та умови вчинення злочинних дій:
господарська діяльність на тимчасово окупованих територіях, зумовлена
необхідністю виживання, об’єктивно знижує ступінь суспільної небезпечності
діяння, тоді як свідома та цілеспрямована співпраця з державою-агресором на
тимчасово окупованих територіях, а також на підконтрольній Україні території,
навпаки, підвищує його суспільну небезпечність.
Визначено, що обрання виду та розміру покарання має здійснюватися з
урахуванням не лише загальних засад призначення покарання, передбачених ст. 65
КК України, а й інших факторів, зумовлених специфікою конкретного
кримінального правопорушення проти основ національної безпеки, які впливають
на ступінь його суспільної небезпечності та, відповідно, на караність діяння.
На підставі аналізу обвинувальних вироків виокремлено та систематизовано
перелік таких факторів щодо кожного окремого складу злочину, а також
сформульовано пропозиції стосовно їх урахування при визначенні виду та розміру
покарання.

Додатки:

Дисертація Висновок