Курачик Тарас Володимирович

• Статус: Захист планується
• Спеціальність: 081 – «Право»
• Назва дисертаційної роботи: «Теоретико-правові засади обмеження прав людини та громадянина в умовах дії правового режиму воєнного стану»
• Науковий консультант: ПАРХОМЕНКО Наталія Миколаївна, доктор юридичних наук, професор
• Дата та час захисту:
• Місце захисту: Інститут держави і права імені В. М. Корецького Національної академії наук України (01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4)

Анотація:

Курачик Т. В. Теоретико-правові засади обмеження прав людини та
громадянина в умовах дії правового режиму воєнного стану. — Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 –
Право. — Інститут держави і права імені В. М. Корецького Національної академії
наук України. — Київ, 2026.
Дисертацію присвячено комплексному теоретико-правовому та
міжнародно-правовому дослідженню обмеження прав людини в умовах дії
правового режиму воєнного стану. У роботі обґрунтовано концепцію
«контрольованого винятку» як цілісну модель, що дозволяє державі ефективно
реагувати на надзвичайні загрози, дотримуючись верховенства права і не
допускаючи перетворення тимчасових обмежень на сталу складову
правопорядку.
Актуальність дослідження зумовлена тим, що для України проблема
обмеження прав людини в умовах воєнного стану має не теоретико-абстрактний,
а екзистенційний характер. Збройна агресія російської федерації спричинила
запровадження правового режиму воєнного стану, дія якого багаторазово
продовжувалася і триває понад чотири роки. Така тривалість змінює саму якість
правових відносин: те, що розглядалося законодавцем як короткостроковий
виняток, фактично набуває ознак сталого правопорядку. У дисертації цей
феномен позначено терміном «нормалізація винятку», що означає поступове
укорінення надзвичайних повноважень у щоденній адміністративній практиці та
витіснення ними звичайних правових механізмів. Обґрунтовано, що відповіддю
на цей ризик має бути не відмова від надзвичайних повноважень і не
безконтрольне визнання широкої дискреції влади, а модель «контрольованого
винятку», у межах якої обмеження прав зберігають усі ознаки права –
нормативну визначеність, передбачуваність та доступність процедур контролю.
На основі історико-правового аналізу виявлено, що вирішальним
чинником правомірності надзвичайного втручання є не сама наявність загрози, а
якість нормативних запобіжників, які забезпечують тимчасовість,
підконтрольність і зворотність обмежень. Простежено, що від римської
диктатури, афінської політичної доцільності та легістської китайської моделі до
французького стану облоги і кодифікації надзвичайних режимів у XIX-XX
століттях відтворюється той самий поділ на виняток, що залишається в межах
правопорядку, і виняток, який цей правопорядок поглинає. Режим воєнного
стану охарактеризовано як юридично визначену конструкцію, що включає шість
обов’язкових змістових блоків — підстави запровадження, суб’єктний склад,
процедуру, перелік заходів, темпоральні межі та механізми контролю, — і
відмежовано від суміжних правових явищ: звичайних обмежень прав, дерогації,
призупинення дії норми та звуження змісту суб’єктивного права. Доведено, що
підміна одного з цих інструментів іншим є самостійною підставою для висновку
про несумісність дій держави з її зобов’язаннями, незалежно від матеріальної
виправданості заходів.
Систематизовано нормативно-правові засади обмеження і дерогації в
міжнародному праві: доведено кумулятивний характер вимог законності,
легітимної мети, необхідності, пропорційності, недискримінаційності й
тимчасовості, а також триступеневу (порогову, матеріальну, процедурну)
структуру перевірки за статтею 4 Міжнародного пакту про громадянські і
політичні права та статтею 15 Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод. Обґрунтовано, що тест суворої необхідності є
розширеним тестом пропорційності, доповненим доктриною збереження
сутності права як самостійним критерієм допустимості обмежень, що діє
паралельно з тестом пропорційності. Нормативний зміст цих критеріїв розкрито
на матеріалі прецедентної практики Європейського суду з прав людини (зокрема
у справах «Лоулесс проти Ірландії», «Бранніган і Мак-Брайд проти Сполученого
Королівства», «Аксой проти Туреччини», «А. та інші проти Сполученого
Королівства», «Мехмет Хасан Алтан проти Туреччини», «Ашінгдейн проти
Сполученого Королівства»), консультативних висновків Міжамериканського
суду з прав людини та позицій Комітету з прав людини Організації Об’єднаних
Націй. З’ясовано, що міжнародний контроль за дотриманням стандартів
обмеження є необхідним, але недостатнім компонентом, ефективність якого є
похідною від якості внутрішніх фільтрів: парламентського нагляду, незалежного
судового контролю, механізмів перегляду й нотифікації. Виявлено системний
розрив між нормативними вимогами дерогаційного режиму і реальною
практикою держав, спричинений надмірно широким тлумаченням свободи
розсуду та недооцінкою процедурних елементів дерогації.
Здійснено аналіз правового регулювання воєнного стану в Україні у 2022-
2026 роках, а саме механізму дерогації, системи обмежень, інституційного
контролю та правозастосовної практики. Встановлено, що ця модель загалом
відповідає мінімальним вимогам міжнародних стандартів, однак тривалість
режиму актуалізує проблему динамічного контролю, а на рівні
правозастосування виявлено неоднакове застосування критеріїв оцінювання
обмежень у різних сферах правового регулювання та в практиці різних органів
публічної влади. На матеріалі таких сфер, як свобода пересування, право на
житло, право на справедливий суд та право мирно володіти майном,
продемонстровано відсутність єдиного методологічного стандарту оцінки
правомірності обмежень. Запропоновано методологію застосування тесту
пропорційності до обмежень воєнного стану як послідовність чотирьох
аналітичних кроків (встановлення законної мети, тест придатності, тест
необхідності, тест зважування), що виконує не лише оцінювальну, а й
діагностичну функцію, оскільки дозволяє відрізнити правомірне обмеження від
фактичного порушення, замаскованого під обмеження. Запропоновано
трирівневу модель державного втручання у права людини в умовах воєнного
стану, яка охоплює звичайні обмеження прав, дерогацію та опосередкований
вплив легітимних оборонних заходів на пов’язані права; для третього рівня
обґрунтовано необхідність посиленого оцінювання передбачуваних наслідків
такого впливу та доведення мінімальної достатності втручання.
Запропоновано процедуру періодичного перегляду обмежень воєнного
стану як системоутворюючого інституційного механізму забезпечення
темпорального контролю. Доведено, що така процедура випливає безпосередньо
з міжнародних зобов’язань України, а саме: стандарту «суворо тією мірою, в якій
цього вимагає гострота становища», критерію «абсолютно необхідного часу» та
принципу «виняткового і тимчасового характеру» обмежень; цей висновок
підкріплено компаративним досвідом Сполучених Штатів Америки (положення
про автоматичне припинення дії), Сполученого Королівства Великої Британії і
Північної Ірландії (інститут незалежного оглядача антитерористичного
законодавства) і Канади (парламентський перегляд за Emergencies Act 1988
року). Запропоновано модель перегляду обмежень воєнного стану з проєктом
статті 8-1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та
узгодженими змінами до Кодексу адміністративного судочинства України,
Регламенту Верховної Ради України і Закону України «Про Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини». Обґрунтовано, що концепція
контрольованого винятку набуває цілісного вигляду лише через інтеграцію двох
вимірів контролю: змістовного (тест пропорційності) і часового (процедура
періодичного перегляду).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексному
теоретико-правовому дослідженні обмеження прав людини та громадянина в
умовах дії правового режиму воєнного стану, у якому на основі концепції
«контрольованого винятку» поєднано змістові критерії правомірності обмежень
із часовими та інституційними механізмами контролю за їх застосуванням.
Обґрунтовано концепцію «контрольованого винятку» як модель, що поєднує
перевірку відповідності обмеження тесту пропорційності та періодичний
перегляд збереження необхідності його подальшого застосування.
Запропоновано трирівневу модель, яка охоплює звичайні обмеження прав,
відступ від окремих міжнародних зобов’язань у порядку дерогації та
опосередкований вплив на права внаслідок легітимних оборонних заходів. Для
третього рівня передбачено посилене оцінювання наслідків такого впливу для
пов’язаних прав. Розроблено триступеневу процедуру періодичного перегляду
обмежень прав людини в умовах воєнного стану, що включає
внутрішньовідомчий, парламентський і судовий рівні.
Удосконалено методологію застосування тесту пропорційності до
обмежень прав людини в умовах воєнного стану шляхом послідовної перевірки
правової підстави і законної мети втручання, його придатності, необхідності та
співмірності. Розвинуто підхід до розуміння воєнного стану як юридично
керованого особливого правового режиму та положення щодо взаємодії
міжнародного права прав людини і міжнародного гуманітарного права під час
оцінювання втручань у права в умовах збройного конфлікту. Подальшого
розвитку набули систематизація критеріїв перевірки обмежень прав людини та
характеристика парламентського, судового, омбудсманського і громадського
контролю за їх застосуванням.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що
сформульовані положення можуть бути використані у науково-дослідній роботі
(для подальших досліджень проблематики прав людини, особливих правових
режимів і дерогації), у правотворчій діяльності (для вдосконалення
законодавства про правовий режим воєнного стану, передусім у частині
запровадження процедури періодичного перегляду), у правозастосовній
діяльності (органами публічної влади, судами та Уповноваженим Верховної
Ради України з прав людини при оцінці правомірності обмежень) та в освітньому
процесі (при викладанні теорії держави і права, конституційного права,
міжнародного захисту прав людини). Сформульовані висновки та пропозиції
спрямовані на збереження верховенства права в умовах тривалої екзистенційної
загрози та сприяння інтеграції України до європейського правового простору.

Додатки:

Дисертація